Космічна бойова розвідка та спостереження стосується використання супутників, що обертаються навколо Землі, для збору розвідданих, зображень та іншої інформації для військових цілей. Ці супутники забезпечують безпрецедентну стратегічну перспективу, пропонуючи глобальне охоплення і здатність відстежувати ворожу діяльність із великої відстані. У сучасній війні космічні можливості розвідки, спостереження та збору даних (ISR) стали незамінними. Вони підтримують цілевказування в реальному часі, відстеження переміщення військ, виявлення запусків ракет і забезпечують захищений зв’язок для збройних сил у всьому світі strafasia.com. Стратегічне значення цих систем очевидне у нещодавніх конфліктах – наприклад, інноваційне використання Україною комерційних супутників спостереження допомогло виявити позиції ворога та коригувати точкові удари strafasia.com. Водночас країни з розвиненими космічними системами ISR мають суттєві переваги у ситуаційній обізнаності та командуванні/контролі. Коротко кажучи, контроль над “панівною висотою” космосу став життєво важливим для здобуття переваги у військовій розвідці.
Водночас космічна розвідка впливає на стратегічну стабільність. Від часів Холодної війни супутники-розвідники забезпечували прозорість щодо спроможностей противників, розвіюючи чутки і попереджаючи найгірші припущення. Як зазначив президент США Ліндон Джонсон у 1967 році, космічна розвідка відкрила справжні масштаби радянського ракетного арсеналу, довівши, що попередні побоювання були перебільшеними: “Якщо з космічної програми не було б жодної іншої користі, крім цих знань… це вартувало б удесятеро більше, ніж усе, що витрачено на програму” en.wikipedia.org. Так само президент Джиммі Картер підкреслив, що супутники фото-розвідки “стабілізують міжнародні відносини і… роблять суттєвий внесок у безпеку всіх націй” en.wikipedia.org. Сьогодні ж дедалі більше країн, а також комерційних гравців, запускають супутники спостереження, що породжує нові виклики для безпеки і врядування у космосі. У цьому звіті подано комплексний огляд космічного бойового розвідки і спостереження – від історичного шляху розвитку, ключових технологій, сучасних провідних систем, військового використання, переваг і обмежень до новітніх тенденцій і правових/етичних аспектів військового супутникового спостереження.
Історичний розвиток та основні віхи військової космічної розвідки
Вихід людства у сферу космічної розвідки розпочався на тлі напруженості Холодної війни. У 1950-х роках Сполучені Штати та Радянський Союз усвідомили величезну цінність «очей у небі» для спостереження за закритими територіями супротивника. У 1955 році ВПС США висунули вимогу щодо створення просунутого розвідувального супутника для безперервного спостереження за «заздалегідь обраними районами» й оцінки військового потенціалу противника en.wikipedia.org. Перші зусилля швидко дали результат. Після того, як СРСР збив розвідувальний літак U-2 у 1960 році, США швидко прискорили свою таємну супутникову програму під назвою Проект CORONA en.wikipedia.org. У серпні 1960 року ЦРУ/ВПС запустили перший успішний фото-розвідувальний супутник (прикрита назва «Discoverer-14»), який скидав касету з плівкою, що її підхоплювали у повітрі спеціальним літаком. Ця місія CORONA сфотографувала понад 4 мільйони квадратних кілометрів радянської території — більше, ніж всі попередні польоти U-2 разом узяті, — відкривши аеродроми, ракетні майданчики та інші стратегічні цілі euro-sd.com euro-sd.com. Це був переламний момент: світанок космічного шпигунства.
Після успіху програми CORONA США створили Національне розвідувальне управління (NRO) у 1960 році для нагляду за всіма програмами супутникової розвідки euro-sd.com. У 1960-1970-х роках відбулися стрімкі удосконалення супутникових технологій. Помітними віхами стали супутники KH-7 GAMBIT (середина 1960-х), які досягли наземного розділення менше 1 метра завдяки використанню камер вищої якості euro-sd.com, а також супутники KH-9 HEXAGON “Big Bird” (1970-ті), оснащені панорамними камерами та картографічними системами. У середині 1970-х років США розгорнули супутники KH-11 KENNEN – перші, що використовували електро-оптичні цифрові сенсори (ПЗЗ-матриці) замість фотоплівки. Це дозволило передавати зображення електронно на наземні станції майже в реальному часі, а не чекати повернення капсул з плівкою euro-sd.com. KH-11 (і наступники) забезпечили ще кращу роздільну здатність (значно менше 0,5 м) та могли працювати на орбіті роками, започаткувавши сучасну епоху цифрової розвідки в реальному часі euro-sd.com euro-sd.com.
Радянський Союз здійснював паралельні розробки. У 1962 році він розгорнув фоторозвідувальні супутники «Зеніт», які, як і CORONA, повертали плівку в капсулах (радянські супутники з поверненням плівки залишалися на озброєнні до 1980-х років) en.wikipedia.org. СРСР також досліджував унікальні підходи: у 1965–1988 роках він запускав радiолокаційні супутники морської розвідки “УС-А”, які працювали на малих ядерних реакторах — це була амбітна спроба відстежувати кораблі ВМС США за допомогою радара з орбіти thespacereview.com. (Зокрема, один з цих ядерних супутників, Космос-954, зазнав аварії у 1978 році й впав у Канаді, розкидавши радіоактивне сміття.) До 1980-х років Радянський Союз удосконалив свої електронні розвідувальні супутники “Целина”, які перехоплювали західні радіолокаційні та комунікаційні сигнали з космосу thespacereview.com, а також розгорнув супутники морської розвідки «Легенда» для націлення на авіаносні групи США (поєднання радіолокаційних та електронних платформ розвідки) thespacereview.com.
У кінці Холодної війни космічні розвідувальні можливості США та СРСР суттєво зросли. Розвідувальні супутники відіграли ключову роль у кризах, таких як Карибська криза (1962), коли супутникові знімки США підтвердили наявність радянських ракет на Кубі, а згодом — у перевірці виконання договорів про контроль над озброєннями. У 1972 році угоди ОСВ-1 прямо визнали національні “національні технічні засоби” (НТЗ) верифікації — дипломатичний евфемізм для супутників-розвідників — і обидві супердержави погодилися не перешкоджати супутникам розвідки одна одної і не приховувати від них стратегічної зброї atomicarchive.com. Ця мовчазна згода підкреслила, що космічна розвідка стала усталеним, навіть стабілізаційним чинником міжнародної безпеки.
У 1990-х роках і пізніше космічна розвідка перейшла від стратегічного спостереження до підтримки реальних військових операцій у режимі реального часу. Під час війни в Перській затоці 1991 року (Операція “Буря в пустелі”) коаліційні сили широко використовували супутникові знімки та радіоелектронну розвідку для картографування іракських військ та їхньої цілеспрямованої атаки – багато хто назвав це першою “космічною війною”. Відтоді космічна РТР лише посилила свою роль. У сучасних конфліктах (наприклад, Косово 1999, Ірак/Афганістан після 2001, та війна Росії проти України у 2022) супутникові дані були активно застосовані для покращення обізнаності у бойових діях. США, зокрема, довели до досконалості інтеграцію космічної розвідки лише з високоточною зброєю, що дозволило утворити концепцію розвідувально-ударних комплексів. До 2010-х років стало відомо, наскільки просунутими стали супутникові можливості: у серпні 2019 року оптичний супутник-шпигун NRO (USA-224) зробив знімок аварії на іранському космодромі такої якості, що незалежні аналітики оцінили його роздільну здатність близько 10 см (достатньо, щоб розрізнити марку автомобіля) euro-sd.com. Тодішній президент США Трамп, оприлюднивши це зображення, мимоволі підтвердив надзвичайні можливості сучасних американських супутників-розвідників.
Підсумовуючи, за шість десятиліть військова космічна розвідка еволюціонувала від зернистих фотознімків до майже реального часу, високої чіткості спостереження. Ключові історичні віхи – від перших фотографій CORONA, до цифрової зйомки, до радiолокацiйних i iнфрачервоних сенсорiв, до сучасних супутникових сузір’їв постійного спостереження – демонструють невпинне прагнення до кращої розвідки з космосу. Далі ми розглянемо основні технології, які забезпечують ці можливості.
Ключові технології та типи супутників
Сучасні супутники-розвідники використовують цілий спектр складних технологій для збору інформації з орбіти. Основні категорії типів супутників і датчиків, що застосовуються для розвідки та спостереження на полі бою, включають:
- Оптичні супутники спостереження (електрооптичні та інфрачервоні): Це “шпигунські супутники” у класичному розумінні – вони оснащені високороздільними телескопічними камерами (що працюють у видимому світлі та іноді в ІЧ-діапазоні) для детального фотографування цілей на землі. Ранні системи, такі як CORONA, використовували плівку; сучасні використовують цифрові електрооптичні сенсори з CCD/CMOS матрицями. Оптичні супутники забезпечують високодетальні зображення, корисні для ідентифікації техніки, картографування місцевості і відстеження переміщень. Проте вони залежать від денного світла (для видимого спектра) і відносно чистої погоди. Новітні оптичні супутники часто також мають інфрачервоні (ІЧ) сенсори, що дозволяє знімати вночі або виявляти теплові сліди. Відомі приклади: серія KH-11/CRYSTAL (і наступники) США з роздільною здатністю менше 0,2 м euro-sd.com, серія Gaofen Китаю (високоточні EO-супутники в рамках програми CHEOS) aerospace.csis.org, та російські супутники Persona (пострадянські оптичні шпигуни з роздільною здатністю близько 0,5 м) jamestown.org.
- Супутники з синтезованою апертурою радару (SAR): Радіолокаційні супутники активно освітлюють поверхню мікрохвильовими радарами та вимірюють відбиття для створення зображень. SAR може бачити крізь хмари та знімати вночі, що робить його придатним для роботи за будь-якої погоди і в будь-який час доби – велика перевага над оптичними системами. Радіолокаційні знімки також мають унікальні можливості (наприклад, виявлення металевих об’єктів під кронами дерев чи вимірювання деформацій ґрунту). Військові SAR-супутники, такі як американська серія Lacrosse/Onyx, вперше запущена у 1988 році, досягають роздільної здатності на рівні близько 1 м або навіть кращої euro-sd.com. У спеціальному режимі високої роздільної здатності радар Lacrosse, за повідомленнями, міг досягати роздільної здатності ~0,3 м euro-sd.com. Радянські супутники радарного спостереження Алмаз та US-A були першими попередниками, а сьогодні Росія має невеликий SAR-супутник (Кондор) із роздільною здатністю близько 1 м jamestown.org. Китай також експлуатує багато SAR-супутників (наприклад, серія Яогань на низькій навколоземній орбіті) і у 2023 році запустив Ludi Tance-4 – перший у світі SAR-супутник на геостаціонарній орбіті для безперервного широкозонного спостереження aerospace.csis.org. SAR-супутники є надзвичайно цінними для безперервного спостереження за будь-яких погодних умов, хоча інтерпретація радарних зображень вимагає досвіду.
- Супутники радіоелектронної розвідки (SIGINT): Ці супутники перехоплюють електронні випромінювання – комунікації, радіо/радарні сигнали, телеметрію – від сил противника. Вони оснащені чутливими антенами та приймачами для виявлення радіочастотних (RF) сигналів, що становлять інтерес. SIGINT-супутники часто поділяють на засоби збору розвідки комунікацій (COMINT) (перехоплення радіо- та мікрохвильових комунікацій, мобільних телефонів тощо) і засоби збору електронної розвідки (ELINT) (перехоплення радарів, сигналів наведення ракет, електронних маяків тощо). Наприклад, перший американський супутник SIGINT GRAB-1 (Galactic Radiation and Background) був запущений у 1960 році та таємно перехоплював сигнали радянських радарів протиповітряної оборони, здійснюючи картографування місць розташування радарів euro-sd.com. Протягом Холодної війни США та СРСР вивели на орбіту багато супутників SIGINT (американські Canyon, Rhyolite і пізніше серія Orion/Mentor; радянська Целіна і її наступники) для моніторингу комунікацій і систем ППО один одного thespacereview.com euro-sd.com. Сучасні супутники SIGINT використовуються для наведення на ворожі мережі, виявлення пусків ракет (шляхом перехоплення телеметрії) та формування електронного порядку бойових сил противника. Вони часто працюють на високих орбітах (геостаціонарних), щоб безперервно охоплювати великі території.
- Ранні попереджувальні інфрачервоні (IR) супутники: Хоча вони не здійснюють зйомку у традиційному розумінні, супутники раннього попередження є важливою частиною спостереження за полем бою. Ці апарати (зазвичай на геосинхронних чи сильно еліптичних орбітах) використовують інфрачервоні сенсори для виявлення теплових слідів пусків ракет. Американські супутники Defense Support Program (DSP) у 1970-х та сучасні SBIRS (Space-Based Infrared System) й нові сузір’я Overhead Persistent Infrared (OPIR) можуть в режимі реального часу фіксувати пуски МБР або балістичних ракет театру воєнних дій en.wikipedia.org. Росія має аналогічну систему (раніше супутники Око, наразі ЕКС/Тундра), а Китай почав розгортати власні супутники раннього попередження на ГСО. Ці інфрачервоні супутники раннього попередження забезпечують швидке інформування про пуски ракет противника – даючи можливість системам ПРО та надаючи військам дорогоцінні хвилини попередження.
- MASINT та інші сенсори: Деякі розвідувальні супутники оснащені спеціалізованими сенсорами для MASINT (Розвідка за вимірюваннями та підписами), наприклад, для виявлення ядерних вибухів, хімічних/біологічних ознак або картографування електромагнітного середовища. Наприклад, американські супутники Vela 1960-х років виявляли ядерні випробувальні вибухи з орбіти en.wikipedia.org. Новітні концепції включають гіперспектральні супутники (які збирають десятки спектральних діапазонів для виявлення замаскованих підрозділів або мінерального складу) і навіть сенсори електромагнітних імпульсів. Хоча вони є більш спеціалізованими, ці засоби доповнюють основні платформи оптичної та сигнальної розвідки.
- Супутникові сузір’я та ретрансляція даних: Часто недооцінена “технологія” — це мережа супутників, що працюють разом. Для забезпечення частого покриття запускають кілька супутників у сузір’ях. Наприклад, кілька супутників-спостерігачів на різних орбітах дозволяють повертатися до цілі кожні кілька годин. Крім того, спеціальні супутники-ретранслятори даних (наприклад, американська система TDRSS) забезпечують безперервний зв’язок із супутниками-шпигунами на низьких орбітах, щоб вони могли передавати дані будь-коли (а не лише при проходженні над наземними станціями). США також використовують ретрансляційні супутники на геостаціонарній орбіті для миттєвої передачі розвідувальних даних з низькоорбітальних супутників аналітикам по всьому світу euro-sd.com euro-sd.com. Така мережа значно скорочує затримку між отриманням знімка та його доставкою військовим користувачам на землі.
- Оптична зйомка: США експлуатують серію супутників оптичної розвідки з великою апертурою на низькій навколоземній орбіті (офіційні назви засекречені, але часто їх називають серіями Keyhole або Crystal). Поточне покоління, яке іноді називають KH-11/KH-12, забезпечує надвисокоякісні електрооптичні зображення. Як зазначалося, один із таких супутників (USA-224) у 2019 році створив зображення із наземною роздільною здатністю близько 10 см euro-sd.com – приголомшливий рівень деталізації, на якому чітко видно, наприклад, автомобілі та пошкодження від ракет. Ці супутники часто мають масу кілька тонн, а їхні оптичні системи вважаються порівнянними з телескопом Хаббл (але спрямовані на Землю). Зазвичай вони перебувають на сонячно-синхронних орбітах на висоті ~250–300 км, що дозволяє часті прольоти над потрібними районами та стабільне освітлення для зйомки. Завдяки постійному вдосконаленню (блоки I-IV KH-11, і, ймовірно, новіше покоління після цього), США забезпечують практично безперервний моніторинг стратегічних цілей по всьому світу. За повідомленнями, NRO гарантує, що щонайменше один супутник оптичної зйомки завжди перебуває над зонами підвищеного інтересу, а під час Холодної війни навіть були резерви на випадок швидкого запуску euro-sd.com. Окрім основних високороздільних супутників, США також мають супутники середньої роздільної здатності для картографування (зйомка великих територій та геодезичне картографування) і експериментували зі “стелс”-супутниками (наприклад, скасована програма MISTY мала на меті ускладнити їх виявлення та відстеження противником) euro-sd.com.
- Радіолокаційна зйомка: США експлуатують космічні супутники з синтетичною апертурною радіолокацією для отримання зображень за будь-яких погодних умов. Першим був супутник Lacrosse (пізніше названий Onyx), з п’яти апаратів, запущених у період з 1988 по 2005 рік euro-sd.com. Вони оберталися на висоті кількох сотень кілометрів і могли виконувати радіолокаційну зйомку цілей і вдень, і вночі. Радар Lacrosse забезпечував роздільну здатність близько ~1 м у звичайному режимі та ~0,3 м у режимі “spotlight” euro-sd.com. Модернізоване радiолокацiйне угрупування у межах програми Future Imagery Architecture (FIA) було частково скасоване, але NRO все ж запустило серiю з п’яти радiолокацiйних супутникiв Topaz у 2010–2018 роках euro-sd.com для відновлення можливостей. США також почали використовувати зображення комерційних SAR — укладаючи контракти з такими компаніями, як Airbus, Capella Space, ICEYE та іншими для отримання тактичних радіолокаційних знімків euro-sd.com. Радіолокаційні супутники особливо цінні для спостереження за територіями, затіненими погодою чи темрявою (наприклад, для відстеження підрозділів, що рухаються під хмарами). Комбінація оптичного та SAR-знімання забезпечує США можливість “зазирнути” до цілей майже за будь-яких умов.
- Радіоелектронна розвідка (SIGINT): Американські супутники SIGINT належать до найсекретніших, зазвичай працюють на високих орбітах. Геостаціонарні платформи SIGINT Національного розвідувального управління (NRO) (кодові назви ORION/Mentor для COMINT і Trumpet/Mercury для ELINT у різних ітераціях) використовують величезні антени-рефлектори для перехоплення комунікацій та радіолокаційних сигналів у всьому світі. Наприклад, супутники RHYOLITE/Aquacade 1970-х років перехоплювали радянські мікрохвильові телекомунікаційні канали euro-sd.com, а пізніше серія Magnum/Orion (1980–2000-і) цілилась у радіозв’язок та телеметрію ракет euro-sd.com. На низькій навколоземній орбіті США мали супутники PARCAE/White Cloud для спостереження за океаном, що тріангуляцією визначали радянські морські радари та радіостанції (для наведення патрульної авіації). До сучасних американських SIGINT-угрупувань входить серія Intruder/NOSS (пари супутників, що летять у формації та визначають місце джерел випромінювання методом тріангуляції) і, ймовірно, нові угрупування малих супутників для регіонального ELINT. У 2021 році NRO оголосило, що також купує комерційні дані радіотехнічної розвідки – укладаючи контракти з компаніями, які мають кластери малих супутників для пошуку, наприклад, глушників GPS, корабельних радарів або сигналів супутникового зв’язку euro-sd.com. Всі ці дані SIGINT дозволяють силам США бачити електромагнітний порядок бойових дій – які радари активні, де розташовані вузли зв’язку – що критично важливо для наведення і ведення радіоелектронної боротьби.
- Інфрачервоне раннє попередження: Космічні війська США експлуатують угруповання SBIRS на геостаціонарній та сильно-еліптичній орбітах, які ведуть спостереження за пусками ракет за допомогою інфрачервоних сенсорів (программа-спадкоємець DSP) en.wikipedia.org. Хоча основне призначення — стратегічне попередження, дані SBIRS також надходять до командувачів на театрі бойових дій для попередження про пуски балістичних ракет (наприклад, у минулих конфліктах SBIRS в режимі реального часу фіксував пуски “Скадів”). США зараз розгортають нове покоління супутників Overhead Persistent IR (OPIR), щоб підвищити чутливість і відстеження цілей (навіть гіперзвукових глайдерів). Хоча ці засоби не перебувають під управлінням NRO, активи, які контролюються Космічними військами, також роблять внесок у загальну розвідувально-ударну систему, забезпечуючи своєчасні дані про загрози з космосу.
- Програма супутників Yaogan: Yaogan (що означає “дистанційне зондування”) — це позначення серії китайських військових розвідувальних супутників, започаткованої у 2006 році. Супутники Yaogan в основному підтримують Стратегічні сили підтримки НВАК (які відповідають за космічні та кіберсили) і, як вважається, включають декілька варіантів – супутники з високороздільною оптичною зйомкою, супутники з синтезованою апертурною радіолокацією та засоби електронної розвідки aerospace.csis.org. Станом на 2023 рік Китай здійснив запуск понад 144 супутників Yaogan з початку цієї програми aerospace.csis.org. Вони нумеруються (наприклад, Yaogan-33, Yaogan-41 тощо) і часто запускаються групами: деякі трійки супутників, як вважають, працюють разом для морської розвідки (аналогічно американським трійкам NOSS) для відстеження кораблів за допомогою радара/електронної розвідки, а інші — це одиночні супутники з високою роздільною здатністю або платформи SAR. Західні аналітики вважають, що Yaogan є, по суті, загальним позначенням для військових супутників-шпигунів Китаю. Наприклад, серія Yaogan-30, ймовірно, є групами ELINT, Yaogan-29/33 – це супутники із SAR-зображенням тощо ordersandobservations.substack.com. Наприкінці 2022 року Китай запустив Yaogan-41, який був націлено на геостаціонарну орбіту — ГЕО оптичний супутник спостереження. Китайські джерела заявили, що він призначений для сільськогосподарського та екологічного використання, але його справжня місія — військовий нагляд за великими територіями (Yaogan-41 — це масивний супутник, імовірно обладнаний великим телескопом для постійного спостереження за наземними цілями з відстані 36 000 км) aerospace.csis.org aerospace.csis.org. Експерти оцінюють, що роздільна здатність Yaogan-41 може бути близько 2,5 м — не така висока, як у низькоорбітальних супутників-шпигунів, але безпрецедентна для ГЕО супутника й достатня, щоб відстежувати великі транспортні засоби або кораблі по півкулі Землі aerospace.csis.org. Це підкреслює прагнення Китаю до постійного покриття ключових регіонів (наприклад, Тихого океану) за допомогою високоорбітальних апаратів доповненням до свого флоту на низьких орбітах.
- Gaofen та CHEOS: Супутники Gaofen (“висока роздільна здатність”) входять до складу цивільної Китайської системи спостереження Землі з високою роздільною здатністю (CHEOS), проте багато супутників Gaofen мають очевидну військову цінність і використовуються НВАК. Супутники Gaofen (від GF-1 до GF-13+ і далі) оснащені різноманітними сенсорами: дуже високоточною електро-оптичною апаратурою (наприклад, Gaofen-2 має роздільну здатність 0,8 м), мультиспектральними та гіперспектральними сенсорами, а також SAR (Gaofen-3 — це серія SAR-супутників). Gaofen-4, 13 тощо знаходяться на геосинхронних орбітах, виконуючи функцію оптичних обсерваторій для постійного спостереження за Східною півкулею aerospace.csis.org. Вважається, що Gaofen-13 (запущений у 2020 році) має роздільну здатність близько 15 м з GEO aerospace.csis.org. Формально ці супутники цивільні, але їхні дані, безсумнівно, використовуються для військового наведення і картографування. Межа між Gaofen (цивільні) і Yaogan (військові) розмита; фактично вони формують єдине сузір’я, доступне державі. Станом на кінець 2023 року на орбіті перебувало понад 30 супутників Gaofen aerospace.csis.org, які є важливою частиною архітектури розвідки, спостереження і розвідки (ISR) Китаю нарівні з Yaogan.
- Радіолокація з синтезованою апертурою (SAR): Китай приділяє велику увагу технології SAR. На низькій навколоземній орбіті він має кілька SAR-супутників, окрім серії Yaogan. Зокрема, Ludi Tance-1 та -2 (також відомі як серія Gaofen-3) забезпечують радіолокаційні знімки з високою роздільною здатністю (Ludi Tance-1 мав SAR з роздільною здатністю 1 м). Як зазначалося, у 2023 році Китай також вивів на орбіту Ludi Tance-4 на GEO — перший геостаціонарний SAR-супутник aerospace.csis.org. Хоча його роздільна здатність невисока (~20 м), можливість постійного спостереження за регіоном у будь-яку погоду (оскільки SAR не залежить від погодних умов), може бути корисною для спостереження, наприклад, за пересуванням флоту в Південно-Китайському морі або розгортанням великих сил. Це підкреслює інноваційний підхід до досягнення стійкого спостереження.
- Електронна розвідка: Військові Китаю експлуатують супутники ELINT, які часто офіційно не визнаються. Деякі супутники Yaogan, ймовірно, мають на борту корисне навантаження ELINT, яке призначене для перехоплення радіолокаційних сигналів. Крім того, Китай запускав пари або трійки малих супутників (іноді під назвами Shijian або Chuangxin), які літають у формації для геолокації джерел випромінювання. Один із прикладів — так звані супутники серії “Yaogan-30 Group”, які, як вважається, слугують ELINT-угрупуванням для моніторингу кораблів і, можливо, іноземних військових баз через їх електромагнітні випромінювання ordersandobservations.substack.com. Є також більші супутники ELINT на вищих орбітах; у 2020 році Китай вивів на орбіту супутники Tianhui-6, які, на думку спостерігачів, мають роль SIGINT. Загалом, можливості Китаю у сфері космічної ELINT наближаються до рівня США та Росії — охоплюючи як широкомасштабне картографування сигналів, так і перехоплення конкретних цілей.
- Передача даних і навігація: На підтримку розвідки Китай використовує супутники-ретранслятори Tianlian (аналог американської TDRS) для забезпечення майже реальної передачі даних зі шпигунських супутників. Китайська навігаційна супутникова мережа Beidou, хоча і не є системою спостереження, доповнює розвідку, дозволяючи їхнім військам (і супутникам) точно визначати місцезнаходження цілей. Стратегічна сили забезпечення НВАК (SSF), створена у 2015 році, централізовано керує цими космічними ресурсами. Космічний компонент SSF відповідає за запуск і експлуатацію супутників, надаючи командирам НВАК важливі послуги C4ISR з орбіти rand.org.
- Оптична зйомка: Основною платформою фоторозвідки Росії останніх десятиліть є серія Persona (також відома як Космос-2486, -2506 тощо для окремих супутників). Persona — це супутник цифрової зйомки, створений на основі цивільної платформи спостереження за Землею Resurs DK, із приблизною роздільною здатністю 0,5–0,7 м. Було запущено три супутники Persona (2008, 2013, 2015); один вийшов з ладу рано, два працюють на сонячно-синхронних орбітах на висоті близько 700 км jamestown.org. Вони забезпечили Росію обмеженою здатністю отримувати зображення високої роздільної здатності (за повідомленнями, знімки з супутників Persona використовувалися під час операцій у Сирії). Однак до 2022 року ці супутники вже були застарілими – один, за повідомленнями, вийшов з ладу – ймовірно, залишився лише один робочий. Росія розробляє наступне покоління оптичних розвідувальних супутників під назвою «Раздан» (або ЕМКА) для заміни Persona. Експериментальний ЕМКА (#1, Космос-2525) був запущений у 2018 році, але зійшов з орбіти у 2021 jamestown.org, а ще два тестові супутники зазнали невдачі при запуску у 2021–22 роках jamestown.org. Це свідчить про серйозні труднощі. Окрім спеціалізованих військових супутників, Росія широко використовує комерційні/цивільні супутники для отримання зображень: наприклад, вона може використовувати свій цивільний супутник спостереження Ресурс-П (1 м роздільна здатність) та флот малих супутників спостереження за Землею Канопус-В для військових цілей jamestown.org. Однак вони мають відносно низьку частоту повторного покриття (Канопус може бачити одну й ту саму точку лише раз на ~15 днів) та обмежену роздільну здатність jamestown.org. Таким чином, можливості Росії отримувати часті оптичні знімки з високою деталізацією досить обмежені у порівнянні зі США та Китаєм.
- Радарна зйомка: В останні роки Росія мала лише один діючий радарний супутник: Кондор (Космос-2487, запущений у 2013 році), який був оснащений SAR в Х-діапазоні та забезпечував отримання знімків (заявлена роздільна здатність — 1–2 м) jamestown.org. Кондор був технологічним демонстратором; подальша серія Кондор-ФКА неодноразово відкладалася. Планувалося запустити два нових SAR-супутники Кондор-ФКА орієнтовно в 2022–2023 роках jamestown.org, але незрозуміло, чи вони працюють станом на 2025 рік. Тому радарне покриття супутниками залишається слабкою ланкою. Крім того, спадщина радянської програми Алмаз-Т так і не була повністю відроджена. Росія дійсно запустила цивільний радарний супутник Обзор-Р у 2022 році (ймовірно, може мати військове застосування), але загалом не має щільного угруповання SAR-супутників. Це означає, що в несприятливу погоду або вночі власна супутникова розвідка Росії суттєво ускладнюється. Аналітики зазначали, що під час війни в Україні у 2022 році брак радарних супутників у Росії (лише Кондор і один новий Піон-НКС, описаний нижче) змушував покладатися на дрони та інші засоби для виявлення цілей, що стало проблемою, коли дрони збивали або вони не могли злетіти.
- Радіоелектронна розвідка та морське спостереження: Найактивнішим напрямом розвитку Росії є радіоелектронна розвідка (SIGINT). Нарешті почалося розгортання системи «Ліана» — давно очікуваної заміни радянських супутників «Целіна» та «УС-П». «Ліана» складається із супутників «Лотос-С» (для загального радіоелектронного перехоплення, на орбітах близько 900 км) та супутників «Піон-НКС» (які мають як датчики радіоелектронної розвідки, так і невеликий радар для спостереження за океаном). Після численних затримок («Ліана» була розпочата у 1990-х thespacereview.com thespacereview.com), Росія запустила щонайменше п’ять супутників «Лотос-С» для радіоелектронної розвідки у 2009-2021 роках та один «Піон-НКС» (Космос-2550, запуск у червні 2021) jamestown.org. Станом на 2022-й це давало п’ять «Лотос» + один «Піон» у робочому стані jamestown.org. «Лотос-С» може перехоплювати різноманітні електронні сигнали (ймовірно, зосереджуючись на випромінюванні радарів, радіозв’язку військ тощо), тоді як «Піон-НКС» призначений для відстеження військових кораблів за їхніми радарами і, можливо, для їх зображення. Однак через наявність лише одного «Піона» на орбіті можливості спостереження за океаном дуже обмежені jamestown.org. Припускають, що супутники «Лотос» вже використовувалися для моніторингу радарів ППО України та електронної активності НАТО. Спостерігачі вважають, що Росія надає пріоритетному значенню розширенню запусків «Лотосів» для покращення своїх електронних «очей». Водночас ці можливості — лише частка від кількості, якою колись володів СРСР.
- Система раннього попередження та інше: Для повноти слід зазначити, що Росія має супутникову систему раннього попередження про ракетний напад (супутники ЕКС «Тундра» на сильно-еліптичних орбітах, замінюють стару програму «Око»). Це критично важливо для стратегічного повідомлення про ракетний напад, але на початку 2022 року було запущено лише кілька супутників, і покриття ще не було цілодобовим. Також Росія підтримує групу розвідувальних супутників для військового картографування (серія Барс-М) для оновлення карт та координат цілей. Було запущено три супутники Барс-М (2015–2022) на полярні орбіти близько 550 км jamestown.org; вони оснащені камерами з нижчою роздільною здатністю для картографії. Хоча ці супутники придатні для оновлення карт, вони не є високороздільними розвідниками і мають вузьку спеціалізацію. Нарешті, Росія використовує навігаційні супутники ГЛОНАСС та військові супутники зв’язку (аналогічні Milstar) для підтримки операцій, але це допоміжні системи, а не розвідувальні. У кількісному вимірі всі активні космічні розвідувальні можливості Росії станом на 2022 рік складали близько 12 супутників: 2 оптичні «Персона», 1 радарний «Кондор», 5 радіоелектронної розвідки «Лотос», 1 «Піон» (радіоелектронна розвідка/радар) і 3 «Барс-М» jamestown.org jamestown.org jamestown.org. Це число вражаюче низьке (для порівняння, США під час війни в Іраку 2003 року використовували близько 30 супутників спостереження, а нинішні показники США/Китаю значно вищі) jamestown.org. Внаслідок цього російські війська страждають від нестачі розвідувальних даних — що чітко простежується у війні в Україні, де недостатнє супутникове покриття призводило до поганого наведення цілей і неспроможності оперативно знаходити мобільні українські підрозділи jamestown.org jamestown.org. Російські аналітики відкрито визнають, що їм бракує космічних розвідувальних можливостей для ведення великомасштабної, мережево-центричної війни так, як це здійснюють США jamestown.org. Росія намагається компенсувати це за допомогою БПЛА, груп перехоплення сигналів і навіть купуючи зображення з комерційних супутників (і у союзного Ірану/Китаю). Однак ця нестача є помітною.
- Європа (Франція, Німеччина, Італія): Збройні сили Європи експлуатують декілька високоякісних супутників. Французькі Helios 2 та нові оптичні супутники-шпигуни CSO (спільно з Німеччиною, Італією) надають зображення з роздільною здатністю близько 0,3 м для партнерів ЄС та НАТО. Німеччина має радарні супутники SAR-Lupe і SARah (SAR з роздільною здатністю від метрів до субметрів), а також використовує французькі оптичні (CSO). Італія надає SAR через COSMO-SkyMed. Це невеликі сузір’я супутників (по кілька одиниць), але Європа часто об’єднує їх під такими організаціями, як EU Satellite Centre. Вони підсилюють розвідку НАТО, що видно, наприклад, у спільному моніторингу конфліктів (наприклад, європейські супутники допомагали зі знімками театрів бойових дій у Сирії та Україні).
- Індія: Розробила лінійку супутників високої роздільної здатності Cartosat (субметрові), SAR-супутники RISAT та нещодавно EMISAT (електронна розвідка, малий супутник). Вони обслуговують військовий моніторинг (зокрема, спостереження за Пакистаном). Індійські випробування ASAT у 2019 році демонструють стратегічну важливість цих технологій для країни.
- Ізраїль: Піонер у розробці малих високотехнологічних супутників-шпигунів з огляду на особливості регіональної безпеки. Серія Ofek (оптична розвідка) та TecSAR (радар) забезпечує високоякісні знімки (Ofek-11 має ~0,5 м роздільну здатність) над сусідніми територіями. У 2020 році виведено на орбіту новий Ofek-16, ці супутники використовуються для спостереження за Іраном і зонами конфліктів strafasia.com.
- Інші та комерційний сектор: Багато інших країн (Японія, Південна Корея, Бразилія тощо) мають супутники дистанційного зондування Землі, які, хоч і «цивільні», можуть застосовуватися у військових цілях. А комерційний сектор супутникової зйомки (наприклад, американські Maxar, Planet; європейський Airbus тощо) зараз забезпечує значну частку глобальної розвідувальної інформації. Під час війни в Україні понад 200 комерційних супутників (електрооптичних, радарних і зв’язкових) залучались для підтримки оборони України strafasia.com — фактично доповнюючи або навіть замінюючи національні засоби. Це розмиває межу між державним і приватним у сфері космічної розвідки.
- Стратегічна розвідка та моніторинг загроз: Розвідувальні супутники безперервно спостерігають за військовими об’єктами, розміщенням та діяльністю потенційних противників. Наприклад, вони відстежують розробку ядерних об’єктів, ракетних баз або концентрацію військ. Такий стратегічний нагляд допомагає країнам оцінювати можливості та наміри опонентів. Під час Холодної війни супутники США спостерігали за полями радянських МБР і базами бомбардувальників en.wikipedia.org, а нині супутники стежать за ракетними майданчиками Північної Кореї та ядерними об’єктами Ірану. Космічна розвідка, спостереження та рекогносцировка (ISR) забезпечує ознаки та попередження про назрівання криз – виявляючи, чи противник мобілізує сили або готує несподівану атаку.
- Наведення цілей і підтримка ударів: Мабуть, найпряміше бойове застосування – це надання координат цілей і зображень для точних ударів. Супутники можуть виявляти ворожі підрозділи (бронетехніка, ППО, командні пункти) глибоко на ворожій території, де дрони чи авіація можуть бути недоступні. Ці дані потім дозволяють точно наводити крилаті ракети, балістичні ракети чи авіаудари. Наприклад, під час війни в Перській затоці 1991 року війська коаліції використовували супутникові знімки для планування авіаційної кампанії та вибору цілей в Іраку (наприклад, пересувні установки “Скад”, що ховалися в пустелі) linkedin.com. У конфлікті в Україні 2022 року Україна використовувала комерційні супутникові знімки для ідентифікації позицій російських військ та координації ударів далекобійної артилерії/HIMARS по них strafasia.com. Такий ланцюг “сенсор-удар” із використанням космічних засобів нині є стандартною частиною сучасних об’єднаних операцій різних видів військ.
- Бойове спостереження та підтримка операцій: Поза разовим наведенням супутники забезпечують постійний моніторинг поля бою. Вони дозволяють командирам у майже реальному часі слідкувати за ходом боїв і переміщенням сил. Наприклад, супутники спостереження можуть виконувати оцінку наслідків удару (BDA) після атаки – фіксуючи знищення цілей на ворожому аеродромі strafasia.com. Вони також допомагають оперативному плануванню: надають актуальні карти місцевості, визначають придатні зони висадки чи напрямки наступу, відстежують шляхи постачання. Під час війни в Афганістані 2001 року американські спецпризначенці отримували супутникові знімки позицій Талібану для планування своїх атак. У 2023 році американська супутникова розвідка, ймовірно, відіграла роль у відстеженні терористичних лідерів чи пошуку заручників на Близькому Сході. Супутники фактично розширюють «ситуаційну обізнаність» командирів за межі прямої видимості, охоплюючи всю зону бойових дій.
- Моніторинг морського простору: Супутники спостереження є ключовими для контролю над океанами – відстеження переміщень військово-морських сил, незаконної діяльності суден тощо. Супутникові радари здатні виявляти судна на великих морських просторах, а супутники з приймачами сигналів фіксують роботу корабельних радарів чи переговори. Це використовується як у війні (наприклад, для відстеження позицій ворожих флотів), так і у мирний час (наприклад, для контролю санкцій шляхом відстеження танкерів). Радянська система “Легенда” та сучасні американські системи призначені для наведення ударів по авіаносних групах із космосу. Сьогодні комерційні мікросупутники для моніторингу AIS у поєднанні з супутниками спостереження забезпечують безпрецедентну глобальну видимість судноплавства. Військові інтегрують ці дані для моніторингу зосередження флоту або реалізації блокад.
- Електронне та сигнальне картування: Супутники РЕР (радіоелектронної розвідки) досліджують електромагнітну обстановку. У воєнний час вони допомагають визначити місця розташування ворожих радарів і систем ППО (за їхніми випромінюваннями), щоб можна було їх уражати або оминати. Вони також перехоплюють переговори ворога з метою отримання інформації про його плани й моральний стан. Наприклад, супутники США для радіоперехоплення аналізували комунікації бойовиків (що допомогло розкрити їхні мережі). Супутники РТР можуть сповіщати, коли в певному регіоні активується ворожий радар ЗРК, спрямовуючи авіацію для подавлення чи інформуючи про безпечні маршрути для ударів. Таким чином, супутники створюють “невидимий” шар спостереження поза межами простої відеозйомки.
- Попередження про ракетні запуски та протиповітряна оборона: Космічні ІЧ-супутники раннього виявлення (типу SBIRS) є невід’ємною частиною системи виявлення ракетних пусків. Під час конфлікту, у мить запуску противником балістичної ракети (чи стратегічної МБР, чи тактичної ракети), супутники фіксують спалах і визначають траєкторію руху. Ці дані передаються системам перехоплення (Patriot/THAAD або GMD) і дають змогу встигнути попередити війська. Наприклад, під час атак на нафтові об’єкти Саудівської Аравії у 2019 році американські ІЧ-супутники зафіксували ракети, але надто пізно для перехоплення. Системи раннього попередження інтегруються з національними командними центрами для забезпечення швидкого реагування (включно з ядерним ударом у надзвичайних випадках). Фактично, вони є основою сучасної протиракетної та протиповітряної оборони.
- Таємні операції та спеціальні сили: Розвідувальні супутники допомагають спецопераціям, надаючи дані щодо об’єктів, патрульних маршрутів і часу переміщення противника. Відомий приклад: перед рейдом на комплекс Усами бен Ладена в Абботтабаді у 2011 році супутники (і дрони) спостерігали за ціллю, формуючи знімки для планування маршруту гелікоптерів і схем будівлі defenseone.com. Супутники також можуть скидати сенсори-«лази» (наприклад, РТР-супутники Poppy США у 1960-х) або контролювати нелегальні перетини кордону. Таємне проникнення сил часто залежить від деталізованих даних щодо рельєфу та розташування охорони, отриманих із космосу.
- Психологічні операції та інформаційна війна: Знімки із супутників також можуть мати пропагандистське та дипломатичне значення. Часто розсекречені або комерційні супутникові фотографії публікують для викриття дій противника. Наприклад, під час війни в Україні 2022 року комерційні супутникові знімки масових поховань та скупчення військ були розповсюджені у ЗМІ, що впливало на світову громадську думку strafasia.com. У відповідь, країни також намагаються приховатися від супутників чи використовують макети для їх введення в оману (маскування, укриття, обман – CCD – частково є реакцією на спостереження з космосу).
- Контроль озброєнь і перевірка виконання договорів: Навіть у мирний час ключовим застосуванням розвідувальних супутників є перевірка дотримання угод про контроль над озброєннями та моніторинг розповсюдження. Вони переконуються, що країни не порушують домовленості, таємно виготовляючи заборонену зброю – наприклад, підраховують пускові установки ракет, слідкують за полігонами ядерних випробувань тощо. Це сприяє прозорості та стабільності (як зазначалося, договори SALT та інші ґрунтуються на використанні національних технічних засобів atomicarchive.com). Зараз супутники моніторять майданчики випробувань у КНДР, іранські збагачувальні об’єкти та інші «гарячі точки», замінюючи в деяких випадках міжнародних інспекторів.
- Глобальний охоплення та свобода прольоту: Супутники можуть спостерігати будь-яку точку Землі за правильної орбіти, не обмежуючись національними кордонами чи правами на базування. На відміну від літака чи дрона, супутнику не потрібно отримувати дозвіл на проліт над країною – космос юридично є міжнародною територією. Це робить супутники ідеальними для спостереження за закритими або ворожими територіями, де відправка авіації ризикувала б призвести до збиття або дипломатичного інциденту. Наприклад, супутники США регулярно здійснюють розвідку над Північною Кореєю або Іраном без договорів про проліт, що неможливо для літаків-розвідників. Це глобальне охоплення означає, що жодне місце не є по-справжньому “закритим” для космічного спостереження (за винятком тимчасових обмежень, як погода для оптичних сенсорів).
- Безпека та живучість: Супутники працюють на висотах від сотень до тисяч кілометрів над Землею, далеко поза зоною ураження більшості звичайних засобів ППО. Це надає певної невразливості порівняно з низьколітними БПЛА або навіть висотними літаками U-2. Зенітна ракета не може вразити супутник; лише спеціальні протисупутникові озброєння (якими володіють лише декілька країн) здатні їм загрожувати. Таким чином, у повсякденних операціях супутники можуть збирати розвіддані без ризику для життя пілотів чи втрати дорогої техніки у ворожому повітряному просторі. Навіть у крайніх випадках, коли противник має ASAT-озброєння, атака на супутник є серйозною ескалацією – у той час як збиття дрона може бути звичною справою. Така стратегічна стабільність була історично захищена (США/СРСР домовились не втручатися у роботу супутників одне одного ще з 1970-х років atomicarchive.com).
- Широке покриття території: Один супутник на низькій навколоземній орбіті може бачити смугу поверхні землі завширшки в сотні кілометрів під час свого прольоту. Супутники на вищих орбітах (наприклад, GEO або “Молнія”) можуть безперервно спостерігати одразу половину планети. Таке широке поле зору недоступне тактичним БПЛА або наземним сенсорам, які мають обмежену дальність дії. Наприклад, супутниковий знімок може охопити цілу область за один кадр, виявляючи характерні шаблони діяльності (наприклад, рух великих колон, що одночасно виїжджають з кількох баз), які дрон, спрямований на одну дорогу, не помітить. Це робить супутники відмінним інструментом для індикації та попередження — виявлення масштабного переміщення або змін у розташуванні сил по всьому театру дій. Наземні радари обмежені горизонтом (пряма видимість) і тому не можуть бачити глибоко на ворожу територію, у той час як супутник спостерігає з верхньої точки без таких обмежень (крім кривизни Землі для низькоорбітальних супутників, що компенсується рухом по орбіті чи високою орбітою).
- Тривалість спостереження (із сузір’ями чи ГСО): Хоча проліт одного супутника над ціллю короткочасний, при використанні сузір’я або високих орбіт супутники можуть забезпечити постійне спостереження за цілями. Наприклад, мережа з трьох-чотирьох супутників на одній орбітальній площині, що рівномірно розташовані, може повертатися до певного місця кожні кілька годин — значно частіше, ніж один проліт на день. На геостаціонарній орбіті супутник, як-от китайський Yaogan-41 чи Gaofen-4, фактично висить над регіоном цілодобово aerospace.csis.org. Для досягнення подібної тривалості спостереження за допомогою літальних апаратів знадобилися б десятки дозаправлень та вразливі маршрути патрулювання, а наземні датчики важко перемістити для спостереження за рухомими загрозами. Таким чином, для широкомасштабного постійного спостереження супутники мають перевагу — особливо з розширенням кількості запусків у вигляді сузір’їв.
- Непомітність і секретність збору даних: Космічна розвідка є по суті прихованою — об’єкт на землі часто не знає, коли саме його знімають або сканують. Хоча досвідчений супротивник може прорахувати часові вікна прольоту відомих супутників (наприклад, приховати щось під час відомих вікон супутникової розвідки), постійне зростання кількості супутників і використання зашифрованих каналів робить складнішим визначити, що фактично було побачено. Натомість БПЛА можуть бути чутними чи поміченими радаром, що попереджає супротивника. Наземні агенти наражаються на ризик захоплення. Супутники ж тихо збирають інформацію з великої висоти, а сучасні моделі можуть змінювати орбіти або виконувати непередбачувані завдання для зменшення прогнозованості. Цей ефект несподіванки може застати супротивника зненацька — наприклад, супутники спостереження іноді фіксували пересування підрозділів ворога або пускові установки ракет у відкритому полі саме завдяки непередбачуваному часу повторного візиту.
- Мультиспектральні та технологічні можливості: На супутниках можна розміщувати передові сенсори, які недоступні для частини повітряних платформ. Наприклад, дуже великі дзеркальні телескопи (дзеркало 2–3 метри), які встановлюють на супутниках (KH-11 має дзеркало близько 2,4 м), складно розмістити на малих безпілотниках. Також чутливі радіометри для SIGINT чи ядерні детектори для MASINT практичніше ставити саме на супутники (немає обмежень по вазі, як на літаках). Супутники також не мають обмежень, пов’язаних з життєзабезпеченням людини (кисень, безпека), і можуть виконувати екстремальні маневри чи польоти. Крім того, вони можуть використовувати переваги космічного середовища — наприклад, інфрачервоні сенсори в космосі здатні краще виявляти пуски ракет на фоні холоду космосу, ніж датчики, що працюють в атмосфері, через відсутність атмосферного поглинання.
- Покриття віддалених/недоступних районів: Наземні сенсори (радари, камери на кордонах) закріплені в одному місці. Літаки мають обмеження по дальності та потребують базування або дозаправлення. Супутники без зусиль спостерігають за віддаленими районами — океанами, пустелями, полярними регіонами — там, де інфраструктури може й не бути. Це критично важливо для таких завдань, як морське спостереження у відкритих океанах (це можуть робити лише супутники чи патрульні літаки великої дальності, і супутники охоплюють більшу площу швидше). Також для відстеження мобільних підрозділів РСМД у Сибіру або шляхів контрабанди в Сахарі — місця, де неможливо постійно патрулювати літаками.
- Доповнення інших платформ: Навіть коли інші платформи доступні, супутники їх посилюють. Наприклад, супутники можуть націлювати БПЛА – якщо супутниковий радар виявляє рух у зоні, дрон Predator можна відправити для детальнішого розслідування. Така синергія дозволяє використовувати меншу кількість дронів для пошуку на великих площах; супутник звужує область пошуку. Супутники також можуть заповнювати прогалини, коли погодні умови не дають підняти авіацію або коли політичні обмеження (наприклад, відмова країни-господаря у використанні баз) заважають розвідувальній авіації наблизитися достатньо близько.
- Антисупутникові (ASAT) загрози: Найбільшою прямою вразливістю розвідувальних супутників є зростаюча загроза антисупутникової зброї (ASAT). Ряд країн продемонстрували здатність знищувати супутники на орбіті – наприклад, випробування Китаю у 2007 році знищило старий метеорологічний супутник, створивши хмару уламків, а нещодавно Росія провела руйнівне випробування ASAT у 2021 році. Такі кінетичні ASAT (зазвичай ракети, запущені із землі для перехоплення супутника) можуть використовуватись у воєнний час, щоб позбавити супротивника “очей” у космосі. США та СРСР також тестували ASAT під час Холодної війни armscontrol.org. Успішна атака ASAT може не лише знищити супутник, а й створити тисячі уламків, які загрожують іншим космічним апаратам armscontrol.org. Наприклад, під час китайського тесту 2007 року було утворено понад 3 000 відстежуваних уламків, що залишається довгостроковою загрозою. Ця небезпека означає, що супутники ISR високої цінності вже не є недоторканними – у конфлікті між рівними противниками вони можуть бути атаковані на початку для паралізації C4ISR. США відповіли, підвищуючи стійкість супутників (створюючи резерви, розробляючи менші розосереджені супутники та вивчаючи системи охорони на орбіті), а також просуваючи дипломатичні норми проти використання ASAT armscontrol.org armscontrol.org. Проте залежність від відносно невеликої кількості великих супутників є стратегічною вразливістю, тому зараз відбувається перехід до розосереджених сузір’їв (це розглядатиметься далі), щоб зменшити цей ризик. Окрім ракет, потенційну загрозу становлять коорбітальні ASAT (супутники, які “підкрадаються” й атакують) та навіть зброя направленої енергії (наземні лазери для засліплення сенсорів).
- Передбачуваність орбіти та прогалини покриття: Традиційні розвідувальні супутники на навколоземній орбіті рухаються передбачуваними траєкторіями. Противники знають, наприклад, що певний супутник спостереження пролітає над їх територією приблизно в один і той же місцевий час щодня (сонячно-синхронні орбіти). Це дозволяє їм практикувати заперечення та обман — наприклад, ховати мобільні ракети в ангарах у відомий час прольоту супутника або планувати чутливу діяльність на проміжки між цими прольотами. Така гра в кішки-мишки була поширеною під час Холодної війни (радянська сторона часто припиняла переміщення ракет у моменти, коли над ними мали пролітати американські супутники). Навіть сьогодні бойовики ХАМАС у Газі ймовірно знають, що ізраїльські супутники не можуть постійно спостерігати за кожною ділянкою, тому діють у “сліпі” моменти strafasia.com. Таким чином, якщо не існує щільного сузір’я супутників, вороги можуть маневрувати у вікна між зонами покриття. Передбачуваність — це обмеження супутників, якщо вони не оснащені власною руховою установкою для зміни орбіти або якщо несподівано не запускають “pop-up” супутники. Сучасні методи, такі як зміна висоти орбіти чи використання кількох супутників, зменшують цю проблему, але повністю її не усувають на ННО.
- Погодні умови, освітлення та маскування рельєфом: Для оптичних супутників спостереження хмари та погодні явища залишаються серйозною перешкодою – гроза чи хмарність можуть повністю заблокувати візуальну розвідку. Хоча РЛС-супутники це долають, у них також є обмеження (наприклад, дуже сильний дощ або певна місцевість, як бурхливе море, можуть погіршити радарне зображення). Оптичні супутники також вимагають освітлення для якісних знімків (нічні сенсори з низькою освітленістю та ІЧ допомагають у темряві, але роздільна здатність у візуальному спектрі вища вдень). Деякі середовища — щільна міська забудова або ліси — забезпечують укриття, з яким супутникам важко впоратися. Вороги можуть використовувати маскування рельєфом, ховаючи техніку під кронами лісу, у печерах чи підземних бункерах, або навіть у спорудах, недоступних для супутникових сенсорів згори. Супутникову розвідку можуть обдурити хитрою маскуванням: макетами, фальшивим обладнанням, сітками, що імітують фон, тощо. Яскравий приклад: у 1999 році Сербія обманула супутники та дрони НАТО фальшивими танками й мікрохвильовками, які імітували сигнали радарів ППО. Тому супутники — не всевидющі: їм заважають і природні умови, і тактика обману. Ще один приклад: під час війни Йом-Кіпур 1973 року американські розвідсупутники на початкових етапах були обмежені хмарністю, що затримало передачу важливої розвідінформації Ізраїлю.
- Обмежена частота повторних прольотів і затримка в часі: Навіть із великою кількістю супутників постійне реальне покриття кожної точки Землі поки що неможливе. Завжди будуть періоди, коли певний супутник не знаходиться над потрібним місцем, що спричиняє проміжки між повторними спостереженнями. Критичні події можуть відбуватися саме у ці проміжки (наприклад, противник переміщує сили вночі між знімками). Хоча геостаціонарні супутники забезпечують постійний огляд, їх роздільна здатність обмежена. Для отримання високої роздільної здатності супутник повинен бути ближче (низька навколоземна орбіта — LEO), що означає компроміс у постійності спостереження. Крім того, отримати дані — це одне, а швидко їх передати — інше. Може виникнути затримка між моментом зйомки зображення, його аналізом і передачею інформації польовим командирам. У динамічних боях навіть затримка на 1-2 години може зробити розвіддані застарілими, якщо ціль перемістилася. США працюють над скороченням цього “від сенсора до рішення”, але це вкрай складно — залучає автоматизовану обробку (AI) і високошвидкісний зв’язок. Насправді, згідно з нещодавнім аналізом, стосовно мобільних ракетних установок (TEL, які переміщуються за лічені хвилини), сучасна частота повторних спостережень зі США (години) недостатня для їхнього гарантованого ураження airuniversity.af.edu. Без майже реального часу спостереження або дуже швидкого перепланування супутник може лише зафіксувати “останнє відоме місцезнаходження”, але не гарантувати фіксацію цілі в момент удару.
- Перевантаження даними та їх обробка: Сучасні сенсори генерують величезні обсяги даних – терабайти зображень, сигналів тощо. Основне завдання – швидко витягнути корисну розвідінформацію. Десятки супутників, які цілодобово спостерігають за полем бою, просто затоплять аналітиків знімками – більше, ніж людина здатна опрацювати вручну. Це потребує застосування штучного інтелекту (ШІ) й машинного навчання для автоматичного виявлення змін або розпізнавання загроз. США та інші впроваджують ШІ на бортах супутників для попереднього сортування зображень (наприклад, відфільтровування хмар чи підсвічування нових обʼєктів) defenseone.com defenseone.com. Проте обробляти та поширювати дані у зручному вигляді для військових складно. Різні платформи мають відмінні формати даних; бувають обмеження по класифікації, що сповільнюють обмін; пропускна здатність каналів для передачі на землю теж може бути обмежена (хоча допомагають ретрансляційні супутники). Затримка в аналізі знижує цінність даних. “Предикамент періодичності”, як назвав це один офіцер ВПС, означає, що без автоматизації ви не зможете піймати швидкоплинні цілі лише за допомогою космічної розвідки airuniversity.af.edu airuniversity.af.edu. Це і технічна, і організаційна проблема. США впроваджують ініціативи для уніфікації потоків даних (наприклад, концепція Joint All-Domain Command and Control Міноборони), щоб супутникова розвідінформація безперешкодно надходила сухопутним підрозділам, авіації тощо. Поки цього не досягнуто, існує ризик інформаційного перевантаження – супутники бачать усе, але військові можуть не встигнути помітити найважливіше вчасно.
- Протидії (глушіння, обман, обмеження доступу): Противники розробляють способи протидіяти космічній РРЗ без підриву супутників. Один із підходів — це глушіння або спуфінг супутникового зв’язку. Наприклад, лінія передачі даних від розвідувального супутника до наземної станції може бути заглушена або перехоплена, що не дозволить зображенням потрапити до користувачів (або призведе до затримки). Військові супутники використовують шифрування та спрямовані канали зв’язку для зменшення цієї загрози, але це залишається полем боротьби. Кібер-атаки становлять ще одну загрозу — злам систем управління супутниками чи наземними станціями для викрадення даних або навіть перехоплення контролю. У 2022 році Росія, за повідомленнями, намагалася здійснити кібератаки на комерційні супутники, що допомагають Україні. Ще один метод: осліплення лазером — спрямування потужних лазерів на оптику супутника-розвідника під час прольоту для осліплення чи пошкодження його сенсорів. Є дані, що як Китай, так і Росія володіють або розробляють наземні лазери для цієї мети. Такі “м’які ураження” привабливі, оскільки не створюють уламків і можуть заперечуватися (наприклад, заявити про використання дослідницького лазера). Крім того, країни можуть вдаватися до стратегічного маскування: будувати підземні об’єкти (Іран будує ядерні об’єкти у гірських бункерах, щоб уникнути супутникового стеження), використовувати риють укриття для швидкого маскування мобільних ракет після запуску (що ускладнює їх виявлення супутниками після старту).
- Природні загрози у космосі: Супутники також стикаються з природними викликами. Космос — жорстке середовище, а космічне сміття стає дедалі більшим ризиком (тисячі об’єктів на орбіті можуть зіткнутися із супутниками та вивести їх з ладу). Розвідувальні супутники на низьких орбітах змушені зважати на уламки, зокрема після випробувань протисупутникової зброї. Навіть зіткнення з невеликим фрагментом може бути катастрофічним через величезну орбітальну швидкість. Крім того, супутники піддаються впливу космічної погоди: сонячні спалахи та геомагнітні бурі можуть пошкодити електроніку або викликати відмови. Супутники також виходять з ладу через несправності компонентів чи вплив радіації (наприклад, один із російських супутників Persona, за повідомленнями, вийшов з ладу через радіаційний вплив на електроніку thespacereview.com). На відміну від літаків, супутник важко відремонтувати (хоча нові технології обслуговування на орбіті згодом можуть це змінити). Тому надійність і резерви — критично важливі: армії мусять тримати запасні апарати, що дуже дорого.
- Вартість і доступ до космосу: Створення і запуск сучасних розвідувальних супутників — надзвичайно дороге задоволення. Вартість одного супутника класу KH-11 складає мільярди доларів з урахуванням розробки. Запуски залишаються обмеженим ресурсом (особливо для країн без потужної пускової інфраструктури). Це означає, що не кожна армія може дозволити собі світовий рівень угруповання супутників — це переважно привілей великих держав. Навіть для них це вибір: витрачати кошти на супутники чи інші оборонні потреби. Через високу вартість втрати не можна швидко замінити: якщо у війні виб’ють два ваших головних супутники-розвідники, будівництво нових може зайняти роки (тому зростає інтерес до технологій швидких запусків малих супутників).
- Юридичні та політичні обмеження: Використання космічних активів у конфліктах може викликати занепокоєння щодо ескалації. Наприклад, якщо супутник США надає дані для наведення, що дозволяють завдавати ударів глибоко по території ворога, ворог може розглядати сам супутник як законну ціль (навіть якщо це американський актив, який підтримує союзника). У війні в Україні Росія погрожувала атакувати комерційні супутники, які допомагають українським військовим strafasia.com. Це створює сіру зону – чи може атака на супутник приватної компанії (наприклад, фірму, що займається знімками, або супутники зв’язку Starlink) втягнути країну, де ця компанія базується, у війну? Це ще не досліджена територія. Також, залежність від комерційних супутників для отримання розвідданих може бути обмеженням, якщо компанія або країна, яка їх експлуатує, вирішить обмежити доступ до даних (як це трапилося, коли США обмежили публікацію певних знімків високої роздільної здатності під час конфліктів з політичних міркувань strafasia.com).
- Поширені сузір’я малих супутників: Спостерігається чіткий перехід від невеликої кількості унікальних, великих розвідувальних супутників до сузір’їв із багатьох менших супутників на низькій навколоземній орбіті (LEO). Логіка полягає в тому, що десятки чи сотні малих супутників можуть забезпечити постійну присутність і бути більш живучими (ворог не зможе їх легко знищити), порівняно з кількома великими цілями. Космічне агентство розвитку США (SDA) очолює цей напрямок зі своєю запланованою Національною оборонною космічною архітектурою – мережею супутників LEO, які запускатимуться “траншами” та здійснюватимуть глобальне спостереження, відстеження ракет і забезпечення зв’язку sda.mil sda.mil. Ці супутники (деякі вагою всього кілька сотень кг) будуть запускатися десятками кожні два роки на кожний транш. Ідея полягає у досягненні глобальної сталій присутності та низької затримки, щоб військові могли отримувати дані для наведення із космосу майже в реальному часі в будь-якій точці Землі sda.mil sda.mil. Поширена сузір’я також додає стійкості: замість одного великого KH-11, який, якщо втрачено, залишає прогалину, буде, наприклад, 200 менших супутників-розвідників, і втрата 5 чи 10 не паралізує всю систему. Комерційні компанії, такі як Planet (із приблизно 200 супутниками-кубами для зйомки), вже довели ефективність цієї моделі для частого обльоту (Planet може фотографувати всю поверхню Землі щодня з роздільною здатністю близько 3-5 м). Військові версії матимуть велику кількість із високою роздільною здатністю. До приблизно 2026 року SDA планує запустити на орбіту свій Tranche 1, який забезпечить регіональну постійну присутність для наведення за межами прямої видимості та раннього попередження про ракетну атаку sda.mil, а до 2028 Tranche 2 для глобальної постійної присутності sda.mil. Аналогічно, Китай, ймовірно, також розвиватиме великі сузір’я (є повідомлення про сузір’я “GW” з 13 000 малих супутників, заплановане Китаєм як відповідь на Starlink – дехто з них можуть бути призначені для розвідки та спостереження). Дезагрегація – розподіл завдань зі збору інформації між багатьма платформами – стане визначальною рисою нового покоління архітектур космічної розвідки sda.mil.
- Інтеграція в реальному часі та “бойове управління” з космосу: Кінцева мета цих сузір’їв — забезпечити наведення цілей у реальному або майже реальному часі безпосередньо з космосу. Замість того, щоб супутники лише збирали дані для подальшого аналізу, майбутні системи використовуватимуть такі технології, як лазерний зв’язок між супутниками та штучний інтелект, щоб створити сенсорну мережу, яка здатна знаходити, відстежувати і навіть допомагати уражати цілі в єдиному циклі. Наприклад, концепція під назвою Єдине все-доменне командування і управління (JADC2) передбачає, що супутник, який виявив мобільну ракетну установку, може автономно дати команду дрону чи іншому супутнику перевірити ціль, а потім миттєво передати координати цілі підрозділу, який стріляє (наприклад, кораблю чи артилерійському підрозділу) протягом кількох хвилин. Для цього потрібні супутники, які не лише спостерігають, а й швидко та напряму обмінюються даними між собою і передають їх на озброєння. Запланований транспортний шар супутників SDA створить космічну сітчасту мережу за допомогою оптичних міжсупутникових ліній зв’язку, щоб переміщати дані по всьому світу за лічені секунди sda.mil sda.mil. Це зменшує залежність від наземних ретрансляторів та прискорює поширення інформації. До кінця 2020-х років бачення полягає у повністю мережевому полі бою, де космічні сенсори стають активною частиною “ланцюга ураження”, а не лише пасивними спостерігачами. Залишаються виклики (політика щодо автоматизованих ланцюгів ураження, захист від підробки даних тощо), але технології впевнено наближаються до того, щоб “сенсор-в-стрільця за один оберт супутника” стало реальністю.
- Штучний інтелект та машинне навчання: Вибухове зростання обсягу даних від все більшої кількості супутників можливо обробити лише за допомогою ШІ. Майбутні розвідувальні супутники матимуть бортові процесори ШІ для аналізу зображень чи сигналів ще до їх передачі на землю. Це може суттєво зменшити “зашумленість” даних — наприклад, експериментальний супутник PhiSat Європейського космічного агентства мав чип, який автоматично видаляв зображення, що були більш ніж на 70% покриті хмарами, економлячи пропускну здатність defenseone.com. Повідомляють, що Національне розвідувальне управління США використовує автономну систему під назвою Sentient, яка застосовує ШІ для визначення, куди супутники повинні дивитися, а також для позначення незвичних змін (наприклад, якщо корабель, який був учора в порту, зараз зник — це може сигналізувати про розгортання). ШІ також буде поєднувати багатоінтелектуальні дані: співставляти радарне відстеження з оптичними зображеннями і радіорозвідкою (SIGINT), щоб дати багатогранну картину цілі. По суті, ШІ виконуватиме роль цифрового аналітика, що здійснює первинне сортування значного потоку інформації для прийняття рішень людьми. Також є інтерес до роїв супутників, керованих ШІ — груп супутників, які координують спостереження автоматично (наприклад, якщо один супутник бачить щось цікаве, він може дати сигнал іншим сфокусуватись на цій ділянці). DARPA працює над проектами автономного кластерного управління супутниками з використанням ШІ. На Землі машинне навчання прискорить розпізнавання об’єктів (пошук військової техніки на супутникових знімках, ідентифікація нових зенітно-ракетних комплексів тощо). Усе це веде до появи швидшої, більш прогнозної розвідки — передбачення дій за розпізнаними у великих даних моделями. Водночас впровадження ШІ ставить питання довіри й надійності; ймовірно, ШІ застосовуватимуть у допоміжній ролі, тоді як у питаннях ухвалення летальних рішень люди й надалі залишаться “в циклі”.
- Гіперзвукові та маневрені платформи розвідки: Хоча це не зовсім супутники, межа між висотними системами й космосом стає дедалі розмитішою. У майбутньому можуть з’явитися псевдосупутники — наприклад, сонячні висотні дрони чи аеростати, які доповнюватимуть супутники для забезпечення безперервного спостереження. Ще цікавішими є концепції багаторазових космопланів (наприклад, X-37B компанії Boeing або експериментальний китайський космоплан, випробуваний у 2020 році), які можуть дозволяти швидко розгортати сенсорні корисні вантажі на орбіті та повертати їх. Гіперзвукові апарати можуть оперативно виконувати одноразові розвідувальні прольоти з околокосмічної висоти. Крім того, маневрені малі супутники стають реальністю завдяки мініатюрним двигунам — вони можуть змінювати орбіти чи коригувати траєкторії, щоб уникати передбачуваності (і тим самим ускладнювати противнику можливість щось приховати). США також досліджують середньовисотні орбітальні шари (наприклад, орбіти 5000–10000 км), щоб створювати додаткові рівні покриття. Усі ці гібридні підходи спрямовані на те, щоб потрібний сенсор був у потрібний час саме над потрібною ціллю — тобто на більш динамічне використання космічного простору.
- Квантові технології в космосі: Квантовий зв’язок і сенсори можуть революціонізувати космічну розвідку (ISR) у найближчі десятиліття. Квантовий зв’язок (особливо Quantum Key Distribution, QKD) обіцяє незламний, захищений від прослуховування зв’язок через супутники. Китай став лідером на ранньому етапі – його супутник квантової науки “Міцзюс” у 2017 році забезпечив захищену відеоконференцію між Пекіном та Віднем із використанням QKD-шифрування, продемонструвавши потенціал наднадійних супутникових каналів scientificamerican.com scientificamerican.com. У майбутньому розвідувальні дані зможуть шифруватися квантовими ключами, що зробить для противника фактично неможливим перехоплення чи дешифрування зв’язку між супутниками і наземними станціями (навіть якщо вони перехоплять радіосигнал, без ключа це буде абракадабра). Це критично важливо на тлі зростання кіберзагроз і перехоплення сигналів. До того ж, квантові сенсори можуть з’явитися на супутниках — наприклад, квантові гравіметри чи магнітометри настільки чутливі, що з орбіти зможуть знаходити підземні об’єкти або малопомітні підводні човни (це поки що гіпотеза, але дослідження тривають). Квантові годинники на супутниках (для покращеної синхронізації) вже проходять випробування; вони покращують геолокацію і синхронізацію сенсорних мереж. Можливо, з’являться і квантові радари або ліда́ри у космосі для виявлення малопомітних літаків (це ще дуже експериментально).
- Покращені сенсорні технології: Завтрашні супутники матимуть ще більш сучасні сенсори. Гіперспектральні камери, що охоплюють сотні спектральних діапазонів, зможуть розпізнавати замасковані об’єкти за їх спектральним підписом (наприклад, відрізняти справжню рослинність від маскувальної сітки за різницею ІЧ-відбиття). Відео у високій роздільній здатності з орбіти — ще один напрям: прототипи супутників (як-от канадський SkySat) вже знімали короткі відео з орбіти, а майбутні розвідсупутники можуть забезпечити потокове відео з цілі, що спростить відстеження. Роздільна здатність оптичних систем може покращуватися лише незначно (наближаємося до фізичних меж близько 10 см для розумних орбіт, якщо не використовувати дуже низькі орбіти чи гігантську оптику). Натомість пріоритет отримують ширина смуги охоплення (охоплення великої площі за один раз) і нові сенсорні формати як тепловізійна зйомка у високій роздільній здатності (корисна для виявлення теплих об’єктів уночі чи серед рослинності) чи поляриметрична зйомка (для фіксації змін у навколишньому середовищі). Радарні супутники можуть використовувати нові частоти або технології: наприклад, лазерне сканування (LIDAR) із космосу для 3D-картографії або рухоме цілевказання на землі (GMTI) з орбіти – над цим у США працювали в рамках програм Starlite та VentureStar, але вони не реалізувались, ймовірно, ці рішення переглянуть, щоби супутники могли в режимі реального часу відслідковувати рухомі цілі як літак JSTARS.
- Космічна електронна боротьба та інтеграція із засобами протидії в космосі: Ймовірно, що майбутні системи розвідки не будуть пасивними. Вже ведуться розмови про супутники, які зможуть також глушити ворожий зв’язок або радари, фактично переносячи електронну боротьбу в космос. Хоча це виходить за рамки звичайної розвідки, межі можуть розмиватися: супутники РТР/РРВ виявляють ціль і відразу випромінюють перешкоди для її дезорганізації (наприклад, супутник SIGINT, який може не лише прослуховувати радар, але й надсилати на нього спрямовані перешкоди). Більше того, засоби захисту в космосі стануть невід’ємною частиною – майбутні супутники ІРТР можуть бути оснащені сенсорами для виявлення, чи їх намагаються засліпити лазером або чи наближається якийсь об’єкт, а також мати протоколи автоматичного ухилення або вимкнення. Деякі з них можуть отримати супутники-ескорти або бортові засоби захисту (відстріл дипольних відбивачів, маневри, можливо, точкові лазери для знищення протисупутникових ракет у майбутньому). Необхідність забезпечити безперервність ІРТР у воєнний час стимулює пошук креативних рішень.
- Симбіоз комерційної та військової сфер: Межа між військовою та комерційною розвідкою дедалі більше зникає. Держави все частіше залучають або співпрацюють із комерційними постачальниками супутникових знімків для отримання некласифікованої, придатної для розповсюдження інформації. Контракти NRO США на Electro-Optical Commercial Layer (EOCL) передбачають масову інтеграцію комерційних знімків у військові мережі. Перевага – величезна пропускна здатність (Planet фіксує всю Землю щодня; Maxar має декілька супутників із роздільною здатністю менше 0,3 м). Після 2025 року з’являться десятки комерційних SAR-супутників (Capella, Iceye тощо). Військові користувачі підключатимуться до таких мереж для збільшення покриття та резервування. Проте це також означає, що доведеться планувати захист або враховувати можливі дії противника проти комерційних активів – як ми вже бачили, це стало реальністю, коли Starlink (цивільна мережа SpaceX) піддалася російським атакам через її роль в Україні. Отже, можуть знадобитися норми й протоколи для використання «цивільних» супутників у бойових цілях. Водночас, величезна кількість комерційних «очей і вух» на орбіті до кінця 2020-х (очікується десятки тисяч супутників масою до 500 кг протягом наступного десятиліття nova.space) означає, що будь-які військові дії так чи інакше будуть зафіксовані з космосу – якщо не шпигунським, то новинним або комерційним супутником. Повна секретність при значних пересуваннях військ може стати неможливою, що докорінно змінить стратегії (важко здійснити несподіване накопичення сил для вторгнення, щоб це не помітив чийсь супутник).
- Договірна основа — мирне використання проти військового використання: Основоположний Договір про космос 1967 року проголошує, що космос є «надбанням всього людства» і має використовуватися для мирних цілей. Однак поняття «мирний» було інтерпретовано як «неагресивний», а не строго немілітарний warontherocks.com warontherocks.com. Насправді, з самого початку США подбали про те, щоб розвідувальні супутники вважалися допустимими. Адміністрація президента Ейзенхауера переосмислила «мирне використання космосу», щоб не виключати військову розвідку, визнаючи важливість супутників для національної безпеки warontherocks.com warontherocks.com. Тому згідно з міжнародним правом сьогодні немає повної заборони на військові супутники. Договір про космос прямо забороняє розміщення ядерної зброї або інших ЗМЗ у космосі та забороняє створення військових баз або укріплень на небесних тілах (наприклад, на Місяці) warontherocks.com. Але розвідка та інші невійськові військові цілі є прийнятною практикою. Насправді іноді вважають, що шпигунські супутники сприяють миру, підвищуючи прозорість (верифікація контролю над озброєннями тощо), що відповідає «мирній меті» стабільності en.wikipedia.org en.wikipedia.org. Таким чином, з точки зору законодавства, використання супутників для збору розвідувальної інформації вважається законним, і майже всі країни беруть у цьому участь або неявно це допускають.
- Національний суверенітет і прольоти супутників: Часто виникає етико-правове питання: чи порушують супутники національний суверенітет, спостерігаючи за країною без згоди? Загальний консенсус: ні – згідно з концепцією космосу як загального надбання людства, територія над країною (понад повітряний простір, який закінчується на невизначеній межі космосу приблизно 100 км вгору) не підлягає суверенітетним претензіям warontherocks.com. Отже, знімки з орбіти подібні до спостереження з публічного місця. Це було неявно підтверджено наддержавами, коли вони не оскаржували юридично прольоти супутників одна одної, а також закріплено в договорах про обмеження озброєнь, які посилаються на національні технічні засоби. У Договорі про ПРО 1972 року та інших подібних документах обидві сторони погодились не втручатися в діяльність супутників одна одної і не приховувати від них об’єкти, обмежені договором atomicarchive.com. Це створило важливу норму: супутникова розвідка визнана засобом верифікації, а втручання в неї було заборонено (принаймні у мирний час і в контексті дії договорів). Втім, ця заборона на втручання діяла між конкретними сторонами (США/СРСР) і в межах конкретних домовленостей. Вона не захищає супутники у всіх випадках – що видно з розробки й тестування протисупутникової зброї різними країнами, що, хоч і широко критикується, не є прямо забороненою глобальними угодами.
- Озброєння космосу та дилеми безпеки: Однією з головних юридичних дискусій є те, як запобігти гонці озброєнь у космосі. Самі розвідувальні супутники не є зброєю, але вони військові активи. Деякі країни, зокрема Росія та Китай, просували договори, такі як запропонований PPWT (Prevention of Placement of Weapons in Outer Space — Запобігання розміщенню зброї у космосі), щоб заборонити зброю в космосі та застосування сили проти космічних об’єктів armscontrol.org. США та їх союзники скептично ставляться до цих пропозицій, частково тому, що вони не забороняють наземні ASAT (системи протисупутникової зброї), і тому що перевірка заборони “космічної зброї” є складною (адже будь-який супутник потенційно може бути використаний як зброя, зіткнувшись із іншим). Натомість західні країни виступають за норми відповідальної поведінки – наприклад, за норму, що не можна створювати уламки через випробування ASAT armscontrol.org armscontrol.org, або що не слід підлітати занадто близько до супутника іншої країни без дозволу. ООН працює над обговоренням таких норм (через Відкриту робочу групу щодо зменшення космічних загроз) armscontrol.org. Таким чином, правова система наразі більше спирається на м’яке право та норми, що виходять за межі Договору про космос. З огляду на зростання напруженості (оскільки супутники стають настільки важливими для ведення війни), постає питання, чи вдасться укласти нові обов’язкові угоди для захисту космічних активів або запобігання поширенню конфліктів у космосі.
- Етичне питання спостереження проти приватності: Супутники стирають межу між стратегічним військовим спостереженням і потенційним масовим стеженням за населенням. З етичної точки зору, постійне спостереження зверху породжує занепокоєння щодо приватності та прав людини, хоча міжнародне право не визнає права на приватність щодо супутникового спостереження (і на практиці уряди регулярно фотографують іноземні території). Однак надзвичайно високодетальна зйомка чи постійне відеоспостереження може, в принципі, ідентифікувати окремих осіб, відстежувати переміщення цивільних тощо, що піднімає питання, подібні до тих, які виникають щодо дронового стеження, але в глобальних масштабах. Тут майже немає чітких законів – усе здебільшого регулюється національною політикою. Наприклад, у США історично обмежували роздільну здатність комерційних супутникових знімків для продажу (ліміт KHz, який певний час становив 0,5 м для загального продажу, а для зображень Ізраїлю, згідно з Поправкою Кайла-Бінгамана, не кращий за 2 м). Частково це робилося для врахування як питань безпеки, так і приватності. Проте ці обмеження були послаблені із появою іноземних конкурентів. У 2020 році американські регулятори дозволили компаніям продавати зображення з роздільною здатністю до ~0,25 м для більшості країн світу. Ми бачили у нещодавніх конфліктах, що поширення супутникових знімків може стати політизованим – наприклад, США дозволили відкрито продавати детальні знімки зон бойових дій в Україні (розкриваючи дії Росії) strafasia.com, але, за повідомленнями, обмежували певні знімки в інших контекстах, як-от під час конфлікту в Газі, щоб уникнути дипломатичних ускладнень strafasia.com. Це піднімає етичне питання: чи має існувати міжнародний протокол щодо того, як комерційна супутникова розвідка ділиться у зонах конфлікту? Це може впливати на громадську думку і навіть наслідки конфлікту, тому контроль над цим може розглядатися як стратегічна інформаційна війна.
- Дилеми подвійного призначення та прицілювання: Розвідувальні супутники часто виконують подвійні функції (наприклад, цивільний метеорологічний чи дистанційного зондування супутник може також використовуватись для військової розвідки). З етичної та юридичної точки зору, якщо «цивільний» супутник сприяє військовим операціям, чи стає він законною ціллю на війні? Міжнародне гуманітарне право чітко не визначає ці межі, оскільки космічні об’єкти не розглядалися під час прийняття Женевських конвенцій. Але загальні інтерпретації права збройних конфліктів дозволяли б завдавати ударів по військових об’єктах – тому чисто шпигунський супутник вважається військовим об’єктом. Проте атака на супутник має великі зовнішні наслідки (утворення уламків, які можуть пошкодити супутники третіх сторін). Також, якщо це комерційний супутник, що належить приватній компанії з нейтральної країни, його атакування може порушити нейтралітет або втягнути цю країну у війну. Наприклад, якщо Росія заглушить чи знищить американський комерційний супутник, який допомагає Україні, це може призвести до втручання США, навіть якщо уряд США ним не оперує. Це нові питання. Деякі експерти пропонують, що потрібні чіткі домовленості, подібні до заборони атакувати певну цивільну інфраструктуру – наприклад, заборонити атаки на окремі супутники, якщо вони забезпечують глобальні суспільні блага (GPS, метеосупутники). Однак наразі таких захистів, окрім добровільних норм, не існує.
- Мілітаризація vs Демілітаризація космосу: Філософськи тут існує давнє протиріччя: чи слід зберігати космос як простір миру та співпраці, чи неминуче поширення туди військового суперництва? Ранні ідеалістичні уявлення (як, наприклад, пропозиція ООН у 1957 році від США заборонити військове використання космосу, яку відхилив СРСР) поступилися реальності, що космос вже суттєво військовізований (використовується арміями), хоча ще не озброєний спеціалізованою космічною зброєю на орбіті. Багатьох турбує ідея, що космос може стати полем бою – сценарій синдрому Кесслера, коли космос стане непридатним через уламки від конфліктів. З етичної точки зору, можна стверджувати, що використання космосу для розвідки є бажанішим за небезпечніші форми мілітаризації, оскільки це може запобігти прорахункам і допомагає перевіряти виконання домовленостей про роззброєння. Насправді, як зазначалося, американські лідери вважають розвідувальні супутники стабілізуючим фактором en.wikipedia.org. Однак зворотній бік полягає в тому, що космічна розвідка також дає можливість вести ефективнішу війну (що, залежно від поглядів, може бути або етичним – точніші удари, менше жертв серед цивільних, – або неетичним, якщо сприяє частішим інтервенціям чи дисбалансу сил). У період холодної війни обидві наддержави фактично визнавали право одна одної вести спостереження з космосу, що, ймовірно, знижувало ризик раптового нападу. У майбутньому є надія, що країни й далі будуть цінувати стриманість щодо атак на розвідувальні супутники, розуміючи, що осліплення супротивника може позбавити раннього попередження й потенційно призвести до ядерних прорахунків. Ця взаємна вразливість певною мірою стабілізує ситуацію, подібно до “космічної розрядки”.
- Космічне сміття та екологічна етика: Інший аспект – екологічна етика: створення уламків внаслідок протисупутникових випробувань або конфліктів є безвідповідальним, адже це забруднює орбіти для всіх користувачів та для майбутніх поколінь armscontrol.org armscontrol.org. З’являється дедалі чіткіший етичний імператив “не завдавати шкоди” космічному середовищу. Це передбачає й відмову від навмисного створення довготривалих полів уламків. За це було широко засуджено китайське випробування протисупутникової зброї у 2007 році, а індійське випробування у 2019 проводили на низькій орбіті, аби уламки швидко зійшли в атмосферу (хоча й воно утворило певну кількість уламків). США у 2022 році самостійно заборонили собі проведення руйнівних протисупутникових випробувань і закликають інших вчинити так само. Якщо розвідувальні супутники повинні бути в безпеці, необхідне широке впровадження такої норми. Це гарний приклад, коли етична відповідальність (уникнення уламків) збігається із захистом власних розвідувальних можливостей (адже уламки можуть однаково зашкодити вашим супутникам).
- U.S. Army – Lang, S.W. (2016). Project Corona: Перший американський супутник фоторозвідки euro-sd.com euro-sd.com
- EuroStrategy Defense (2024). «Чорний» світ американських супутників-шпигунів euro-sd.com euro-sd.com
- Strafasia (2023). Космічне спостереження: Висновки з сучасних конфліктів strafasia.com strafasia.com
- CSIS Aerospace (2024). Геосинхронні можливості спостереження Китаю (Yaogan-41) aerospace.csis.org aerospace.csis.org
- Jamestown Foundation (2022). Проблеми супутникової програми Росії та війна в Україні jamestown.org jamestown.org
- Wikipedia – Супутник-розвідник (дата звернення 2025) en.wikipedia.org en.wikipedia.org
- RAND (2017). Стратегічні сили підтримки НВАК – космічні операції rand.org
- Arms Control Association (2022). Космічна безпека та випробування АСАТ armscontrol.org armscontrol.org
- Air University (2023). Проблема періодичності: частота відвідувань космічної РСР airuniversity.af.edu airuniversity.af.edu
- Defense One (н.д.). Штучний інтелект і супутники defenseone.com defenseone.com
- Scientific American (2020). Квантові комунікації через супутник (Міцзюс) scientificamerican.com scientificamerican.com
- Atomic Archive – Короткий зміст договору ОСВ-1 (н.д.) atomicarchive.com
| Тип супутника | Основна роль спостереження | Приклади (Програми) |
|---|---|---|
| Оптична зйомка (EO/IR) | Високоякісні зображення у видимому та інфрачервоному діапазонах для ідентифікації цілей, картографування, оцінки бойових пошкоджень (BDA). | Денне (EO) та нічне тепловізійне зображення (IR).СШАСерія Keyhole (Corona, KH-11 тощо) euro-sd.com; російський Persona jamestown.org; китайські Yaogan та Gaofen (електрооптичні моделі) aerospace.csis.org aerospace.csis.org. |
| Радарна зйомка (SAR) | Зйомка радаром за будь-яких погодних умов, вдень і вночі; може виявляти споруди і зміни, бачити крізь хмари/маскування. | СШАLacrosse/ONYX (1988–) euro-sd.com; російський Kondor (2013) jamestown.org; китайські SAR-супутники Yaogan; Індія — серія RISAT. |
| Радіоелектронна розвідка (SIGINT) | Перехоплення комунікацій та радіолокаційних випромінювань (COMINT/ELINT); картографування ворожих мереж і систем ППО. | США.Orion/Mentor (геостаціонарний КОМІНТ); Trumpet/Mercury (ЕЛІНТ); радянські/російські Tselina та Lotos (система Ліана) jamestown.org; китайські варіанти Yaogan ELINT. |
| Інфрачервоне раннє попередження | Виявлення запусків ракет/снарядів за тепловим підписом; стратегічне та оперативне раннє попередження. | США.DSP та SBIRS en.wikipedia.org; російські супутники Око та ЕКС; ймовірно, китайські системи раннього попередження перебувають у розробці. |
| Мультиспектральні/MASINT | Спеціалізовані сенсори (гіперспектральні зображувачі, детектори ядерних вибухів тощо) для отримання розширеної розвідки (наприклад,виявляти вибухи, ЗМЗ). | СШАVela (виявлення ядерних випробувань) en.wikipedia.org; сучасні гіперспектральні експерименти (напр.Кожен клас супутників робить свій внесок у загальну картину розвідки, спостереження та збору інформації (ISR).Оптичні супутники відзначаються наданням фото-подібної розвідки (наприклад,визначення конкретного транспортного засобу чи будівлі).SAR супутники забезпечують покриття незалежно від погодних умов чи освітлення, і навіть можуть вимірювати рухи (деякі сучасні SAR здатні виявляти рухомі наземні цілі).SIGINT супутники вловлюють “невидиму” інформацію – хто спілкується, де активні радари – що є підказкою для інших датчиків.І супутники інфрачервоного раннього виявлення захищають від раптових ракетних атак, розширюючи роль спостереження на найпріоритетніші стратегічні загрози.Справжня сила космічної розвідки проявляється тоді, коли ці різні системи об’єднані в мережу, а їхні дані інтегровані.
Таблиця 1. Основні типи військових супутників спостереження та їхні можливості Варто зазначити, що до недавнього часу такі можливості були лише у наддержав. Але прогрес у комерційних космічних технологіях і мініатюризація демократизують доступ до космічного спостереження. Сьогодні приватні компанії експлуатують супутники з високою роздільною здатністю (наприклад, Maxar, Planet Labs) і продають знімки по всьому світу, а навіть нано-супутники можуть нести напрочуд ефективні сенсори. Завдяки цьому комерційному поширенню навіть країни середнього розміру (або недержавні групи) можуть отримати космічні знімки й дані сигналів, особливо у партнерстві з союзниками чи приватними операторами strafasia.com strafasia.com. Ці тенденції ми розглянемо пізніше. Спершу окреслимо сучасні передові військові системи основних держав і організації, які їх впроваджують. Сучасні передові системи (США, Китай, Росія та інші)Сполучені ШтатиСполучені Штати давно є лідером у сфері військового космічного спостереження, маючи найрозвинутішу та найрізноманітнішу сузір’я розвідувальних супутників. Національне розвідувальне управління (NRO), засноване у 1961 році секретна агенція, будує та керує американськими супутниками-шпигунами разом із Космічними військами США (які нині відповідають за запуск та експлуатаційну підтримку). Американські системи охоплюють увесь спектр розвідки, спостереження і рекогносцировки (ISR): Загалом, зараз у США є декілька десятків діючих розвідувальних супутників — від кількох важких платформ оптичного спостереження до численних супутників РЕР (радіоелектронної розвідки) і раннього попередження. Станом на 2022 рік у розпорядженні військових і розвідки США було близько 50–60 спеціалізованих супутників ІПР (інтелектуального спостереження та розвідки), не рахуючи численних комерційних апаратів. Створення Космічних сил США у 2019 році демонструє пріоритетність космосу як сфери ведення бойових дій; Космічні сили та Космічне командування США тепер тісно співпрацюють із NRO, інтегруючи супутниковий ІПР у військові операції. Дійсно, космічна розвідка стає все більш тактичною – це вже не лише стратегічне шпигунське фотографування, а і реальна підтримка бойових підрозділів у режимі реального часу. Наприклад, під час кампанії проти ІДІЛ та інших операцій супутникові знімки могли передаватися до військ на місцях протягом лічених хвилин, а сигнальні супутники допомагали визначати місцеперебування терористичних комунікацій для нанесення ударів. Американські інвестиції в космічну розвідку також включають потужну наземну інфраструктуру та аналітичні агентства. Національне агентство геопросторової розвідки (NGA) обробляє та аналізує зображення із супутників NRO (а також з літальних апаратів і комерційних джерел), створюючи карти та розвідувальні зведення по цілях. Така інтеграція космічних даних у командні центри дозволяє військам США проводити складні, скоординовані операції по всьому світу з ситуаційною обізнаністю, що базується на даних із космосу. КитайКитай стрімко вийшов на позицію великої космічної держави, радикально розширивши флот військових супутників спостереження за останні два десятиліття. Історично, Китай стартував пізніше (перші фоторозвідувальні експерименти були у 1970-х — супутники повернення плівки Фанхуей Ши Вейсін), але швидко надолужив, інвестуючи значні ресурси у сучасні електрооптичні, радарні й електронні розвідувальні супутники. Особливістю китайського підходу є використання програм подвійного призначення або таких, що мають неоднозначний статус, і фактично працюють на Народно-визвольну армію Китаю (НОАК). Ключові елементи космічної ІПР Китаю: За кількістю Китай значно вирізняється. За деякими підрахунками, НВАК може використовувати понад 120 супутників оптичного та радіолокаційного спостереження (Yaogan, Gaofen тощо) і приблизно десятки супутників SIGINT/ретрансляторів для розвідувальних потреб. В одному з повідомлень зазначалося, що у 2010 році у Китаю було близько 50 військових супутників, і їхня кількість зросла до понад 200 на початку 2020-х років (з урахуванням супутників зв’язку та навігації) strafasia.com. Зокрема, за оцінками кінця 2022 року, понад 70 китайських супутників ISR (оптична, радіолокаційна, ELINT), як військового, так і подвійного призначення, поступаються лише США. Ця розширена космічна інфраструктура ISR проявила себе нещодавно: у 2020-х роках китайські супутники спостереження уважно відстежували авіаносні ударні групи ВМС США у Тихоокеанському регіоні, використовуючи для цього космічні радіолокаційні та оптичні датчики aerospace.csis.org aerospace.csis.org. НВАК також використовує супутникові дані для операцій ближче до своїх кордонів, таких як створення карт рельєфу й визначення цілей у прикордонних районах. Використання: Під час зіткнення в долині Галуан з Індією у 2020 році комерційні супутникові знімки (як китайські, так і міжнародні) відіграли роль у викритті нарощування сил. Власні супутники НВАК могли надати розвіддані про розміщення індійських військ у режимі реального часу. Подібним чином, навколо Тайваню Китай використовує супутники Yaogan/Gaofen для безперервного моніторингу військової активності. Підсумовуючи, найсучасніша система космічного спостереження Китаю за масштабами співставна з американською, хоча, ймовірно, ще не досягає її технічної якості (наприклад, вважається, що їх найкраща оптична роздільна здатність становить близько 0,30–0,50 м на низькій орбіті, що трохи поступається американським системам, а обробка даних може відставати). Але розрив зменшується. Крім того, інноваційні кроки Китаю — такі як виведення спостереження на геостаціонарні орбіти для постійного моніторингу та інтеграція космічного напряму з кібер- й електронною війною під проводом ССЗ — свідчать про комплексну стратегію досягнення інформаційної переваги. РосіяРосія успадкувала широку програму військових супутників Радянського Союзу, але зіткнулася з значними труднощами в її підтримці після закінчення Холодної війни. Бюджетні обмеження, проблемна космічна галузь і період занепаду в 1990–2000-х роках призвели до прогалин у покритті й втрати можливостей. Проте в 2010-х роках Росія спробувала відновити ключові розвідувальні програми. Станом на середину 2020-х космічна розвідка, спостереження та розпізнавання Росії може бути охарактеризована як обмежена, але така, що розвивається: В організаційному плані космічні військові операції Росії підпорядковуються Повітряно-космічним силам (ВКС), зокрема, Космічним військам, які відповідають за запуск й експлуатацію супутників, а отримана розвідка надходить до ГРУ (військової розвідки) та інших агентств. Відсутність добре забезпеченого, спеціалізованого еквівалента NRO/NGA гальмує розвиток Росії, наприклад, їм важко ефективно використовувати комерційні супутникові зображення, а розповсюдження супутникових даних до підрозділів на місцях є повільним jamestown.org. Зараз здійснюються програми модернізації (оптичні супутники «Роздан», більше супутників «Лотос» для РЕР, нові радарні супутники тощо), але західні санкції на електроніку і економічні проблеми Росії ставлять під сумнів швидкість їх реалізації. Інші країни: Окрім великої трійки, варто відзначити й інші держави з відчутними космічними розвідувальними активами: Підсумовуючи, сучасні найсучасніші системи демонструють американське домінування у складності та технологіях, швидке зростання та інноваційність Китаю, а також російські спроби наздогнати — попри труднощі. Союзницькі та комерційні системи діють як мультиплікатор. Далі ми розглянемо, як ці супутники фактично використовуються у сучасних війнах та які переваги вони надають у порівнянні з традиційними платформами. Сфери застосування та значення у сучасних війнахКосмічні системи спостереження і розвідки використовуються у широкому спектрі військових операцій: від збору інформації в мирний час до цілевказання у період війни. Основні сфери застосування та завдання: У сучасних військових конфліктах космічна розвідка (ISR) докорінно змінює ситуацію, але не є всесильною. Наприклад, напад ХАМАС на Ізраїль у 2023 році уникнув потужного ізраїльського нагляду (включно із супутниковим) завдяки ретельному дотриманню режиму таємності, використанню підземних тунелів і прикриттю цивільними strafasia.com strafasia.com. Це довело, що хоча супутники забезпечують широкий моніторинг, вони можуть не виявити добре приховану, малопомітну активність – особливо з боку недержавних акторів, які не формують великі військові підрозділи. Асиметричні супротивники можуть ховатися у містах або повністю вимикати зв’язок, щоб уникнути виявлення з космосу. Тому, хоча регулярним арміям майже неможливо приховати великі пересування від супутників, партизанська тактика досі створює серйозні виклики для розвідки. У підсумку, космічна розвідка застосовується на усіх етапах військових операцій: розвідка до виникнення конфлікту, наведення та коригування вогню під час боїв, а також моніторинг після завершення конфлікту (наприклад, контроль за лініями припинення вогню чи миротворчими місіями). Вона доповнює людську розвідку (HUMINT) та інші платформи ISR, надаючи командирам багаторівневу ситуаційну картину. Переваги над іншими платформами спостереженняКосмічна розвідка має низку унікальних переваг порівняно з повітряними чи наземними системами спостереження, такими як безпілотні літальні апарати (БПЛА), пілотовані літаки (на кшталт AWACS чи U-2) або ґрунтові радари. Основні переваги включають: Звісно, супутники не є панацеєю; вони мають обмеження (розглядаються у наступному розділі). Але з точки зору ключових переваг вони забезпечують унікальне поєднання масштабу, безпеки та стратегічного доступу, яке доповнює, а в деяких випадках і перевершує інші платформи спостереження. Сучасні армії використовують багаторівневий підхід: супутники – для загальної картини і складних цілей, літаки та дрони – для безперервного відстеження і наведення ударів у локальних зонах, а наземні сенсори/люди – для отримання детальної інформації. У комплексі це створює стійку екосистему розвідки та спостереження. Щоб проілюструвати перевагу на прикладі: уявімо, що ворожа танкова дивізія просувається під покровом ночі та поганої погоди, намагаючись застати союзні сили зненацька. БПЛА був би обмежений темрявою (якщо він оптичний) або хмарами (якщо це дрон зі стандартною камерою) і міг би бути збитий засобами ППО. Наземний радар міг би не бачити далі певної відстані чи за межами прямої видимості. Але радарний супутник, що пролітає над місцевістю, може “пробити” хмари вночі та виявити танкову колону за її радіолокаційним підписом. За кілька хвилин наступний прохід оптичного супутника (або націлювання дрона з інфрачервоною камерою) може підтвердити особу і точні координати. Після цього ударна авіація чи ракети можуть бути спрямовані для засідки на цю силу. І все це — без заходу пілота у зону бойових дій. Це яскравий приклад того, чому космічна розвідка є таким значущим фактором зміщення балансу сил. Виклики та обмеженняНезважаючи на потужні можливості, системи спостереження і розвідки на основі космосу стикаються з значними викликами та обмеженнями. Розуміння цих обмежень є критично важливим для ефективного використання таких систем та їхнього захисту від противника. Основні виклики включають: Підсумовуючи, хоча космічна розвідка є потужною, вона не є невразливою чи безпомилковою. Користувачі повинні пом’якшувати ці обмеження, комбінуючи космічну РТР із іншими джерелами (наприклад, людська розвідка для проникнення в підземні сховища, дрони для безперервного локального спостереження там, де супутники «моргають» тощо), захищаючи й диверсифікуючи свої космічні активи (сузір’я малих супутників, захищена електроніка, крос-лінки для уникнення блокування наземних станцій), а також розробляючи тактичні процедури для роботи навіть із переривчастою космічною підтримкою (передбачаючи певне погіршення ситуації у разі втрати супутників). Водночас противники й надалі інвестуватимуть у стратегії протидії РТР: «вести бій у тіні космосу» шляхом засліплення супутників, блискавичних маневрів у момент «прогалин» супутників, використання макетів-обманок, а можливо, навіть прямого ураження супутників, якщо вони вважатимуть це виправданим попри ризик ескалації. Динаміка «кішки й мишки» між розвідником і тим, хто ухиляється, цілком жива в космічному просторі. Майбутні тренди та новітні технологіїДивлячись уперед, сфера космічного спостереження й розвідки на полі бою перебуває на порозі трансформаційних змін. Нові технології та стратегічні підходи обіцяють зробити космічну РТР більш ефективною, стійкою та оперативною. Деякі ключові майбутні тренди включають: Підсумовуючи, майбутнє рухається в напрямку більшої кількості супутників (масштаб), розумніших супутників (якість обробки даних), швидшої інтеграції (мережеві, керовані ШІ) та кращого захисту (квантове шифрування, стійкість систем). Якщо в минулі десятиліття ключовим було підвищення деталізації й охоплення спостереження, то головним у найближчому майбутньому стане оперативність і надійність космічної розвідки. Глобальне спостереження в режимі реального часу з автоматичним розпізнаванням цілей – справжній «глобальний паноптикум» – вже на горизонті. Це відкриває багато можливостей (наприклад, попередження раптових атак, точніше ведення бойових дій), але й створює виклики (гонка озброєнь у космосі, питання приватності тощо). Правові та етичні аспектиВикористання космосу для військової розвідки, яке зараз є звичним явищем, відбувається на тлі міжнародного права та етичних дискусій. Основні правові та етичні питання включають: На завершення, хоча чинне міжнародне право забезпечує базову основу, яка дозволяє військову космічну розвідку і забороняє лише певні крайнощі (ЗМЗ у космосі, національне присвоєння космічного простору), нормативний режим все ще еволюціонує, аби встигати за новими реаліями. Головна увага приділяється запобіганню ескалації космічних конфліктів і забезпеченню сталого використання космосу. Етично визнають, що космічна розвідка — це палка з двома кінцями: вона може запобігти війні, формуючи довіру (через верифікацію), але також сприяти війні, полегшуючи її ведення. Виклик полягає у балансуванні цих аспектів під верховенством права. У майбутньому можуть з’явитися угоди, які прямо захищатимуть “національні технічні засоби” від атак (розширюючи концепцію ОСВ на багатосторонню основу), або встановлюватимуть правила поведінки в космосі (наприклад, не цілитися по супутниках GPS чи зв’язку, що мають цивільне використання тощо). Тим часом обговорюються заходи прозорості — такі як повідомлення про ризиковані маневри чи випробування АСАТ — щоб знизити ризик непорозумінь. Оскільки космічне спостереження стає ще більш всеохопним через мегасузір’я, постає ще одне етичне питання: як управляти космічним трафіком і радіочастотними завадами — тисячі супутників означають більше випадків перешкод у частотному спектрі, які можуть завадити важливим супутникам, і перевантаження орбіт з ризиком зіткнень. Є спільна відповідальність усіх операторів супутників, незалежно від належності до військових структур, координувати дії і не створювати небезпеку для використання космосу. Нарешті, варто розглянути аспект приватності та прав людини: хоча уряди спостерігають одне за одним, окремі люди позбавлені згоди чи знань, якщо їх знімає супутник. У гіпотетичному майбутньому, коли супутникове відео зможе відстежити окрему машину чи особу, це стане серйозною етичною проблемою. Це може спричинити появу внутрішніх законів чи міжнародних норм щодо обробки ультра-високоякісних зображень (ймовірно, за аналогією з правилами аерофотозйомки або з вимогою маскувати певні чутливі об’єкти). Уже зараз деякі країни забороняють зйомку певних територій (наприклад, зображення Ізраїлю з роздільною здатністю понад 2 м історично блокувалися через закон США, хоча це нещодавно змінилося). Такі питання можуть посилюватися. Висновок: Космічне спостереження і розвідка на полі бою перетворилися на основний елемент сучасної військової могутності, надаючи командирам безпрецедентну поінформованість і точність. Їхня історія — від часів Холодної війни до сьогодення — демонструє видатний технологічний прогрес і значний вплив на глобальну безпеку. На даний момент переваги наявності “очей і вух у космосі” настільки вагомі, що жодна велика армія від них не відмовиться — навпаки, конкуренція розгортається навколо більших і кращих сузір’їв. Водночас, обмеження і нові засоби протидії гарантують, що космічна розвідка лишається сферою суперництва, а не всесильною панацеєю. У майбутньому можна очікувати ще тіснішої інтеграції космічних засобів у бойові дії (можливо, автономні мережі сенсорів та ураження цілей) і застосування нових технологій на кшталт ШІ і квантового шифрування. Це слід регулювати в правовому й етичному полі, зберігаючи космос придатним для використання і запобігаючи необачним діям, що можуть призвести до конфлікту або зробити орбіти небезпечними. Підсумовуючи, космічна розвідка й спостереження (ISR) — це гру змінює, яка зробила війну прозорішою, а удари — точнішими. Водночас, вона несе нові ризики гонки озброєнь у космосі. Оволодіння цією здатністю — і мудрість користуватися нею відповідально — стане визначальною рисою військового та стратегічного лідерства у XXI столітті. Джерела: 
Latest Posts
Don't Miss
Бум нерухомості в Барселоні у 2025 році: рекордні ціни, найгарячіші райони та прогнози на майбутнє
Ринок нерухомості Барселони у 2025 році «у вогні» – ціни
Перспективи ринку генеративного штучного інтелекту та конкурентний аналіз
Огляд ринку Генеративний штучний інтелект (AI) — це моделі машинного
|